Сірко

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сірко
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

В одного чоловiка був собака Сiрко - тяжко старий. Хазяїн бачить, що з його нiчого не буде, що вiн до хазяйства нездатний, i прогнав його од себе.

Цей Сiрко никає по полю; коли це приходить до його вовк та й питає його:

- Чого ти тут ходиш?

Сiрко йому вiдповiда:

- Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, я i ходжу тут.

Тодi вовк йому каже:

- А зробить так, щоб тебе хазяїн iзнов прийняв до себе?

Сiрко каже:

- Зроби, голубчику; я вже таки чимсь тобi вiддячу.

Вовк каже:

- Ну, гляди: як вийде твiй хазяїн iз жiнкою жать i вона дитину положить пiд копою, то ти будеш близько ходить коло того поля, - щоб я знав, де те поле, - то я вiзьму дитину, а ти будеш однiмать од мене ту дитину, - тодi буцiмто я тебе iзлякавсь та й пущу дитину.

У жнива той чоловiк i жiнка вийшли в поле жать.Жiнка поклала свою маленьку дитину пiд копою, а сама i жне коло чоловiка. Коли це вовк бiжить житом, та за дитину - i несе її полем. Сiрко за тим вовком. Доганяє його. А чоловiк кричить:

- Гидж-га, Сiрко!

Сiрко якось догнав того вовка й вiiбрав дитину; принiс до того чоловiка та й оддав йому. Тодi той чоловiк вийняв iз торби хлiб i кусок сала та й каже:

- На, Сiрко, їж, - за те, що не дав вовковi дитину iз'їсти!

Ото увечерi йдуть iз поля, беруть i Сiрка.

Прийшли додому, чоловiк i каже:

- Жiнко, вари лишень гречанi галушки та сито їх iз салом затовчи.

Тiльки що вони iзварилися, вiн садовить Сiрка за стiл, та й сiв сам коло його, та каже:

- А сип, жiнко, галушки та будем вечерять.

Жiнка i насипала. Вiн Сiрковi набрав у полумисок; так уже йому годить, щоб вiн не був голодний, щоб вiн часом гарячим не обпiкся!

Ото Сiрко i думає:

"Треба менi вiддячить вовковi, що вiн менi таку вигоду iзробив.“ А той чоловiк, дiждавши м'ясниць, оддає свою дочку замiж. Сiрко пiшов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:

- Прийди у недiлю увечерi до городу мого хазяїна, а я тебе покличу в хату та вiддячу тобi за те, що ти менi добро зробив.

Ото вовк, дiждавши недiлi, прийшов на те мiсце, куди йому Сiрко сказав. А в той день у того чоловiка було весiлля. Сiрко вийшов до його, та й увiв його в хату, та й посадив його пiд столом. Ото Сiрко на столi узяв пляшку горiлки, м'яса доволi й понiс пiд стiл. А люди хотiли ту собаку бить. Чоловiк каже:

- Не бийте Сiрка: вiн менi добро зробив, то я i йому добро буду робить, поки його й вiку.

Сiрко, що саме лучче на столi лежить, бере та подає вовковi. Обгодував i упоїв так, що вовк не витерпiв та каже:

- Буду спiвать!

Сiрко каже:

- Не спiвай, бо тут тобi буде лихо! Лучче я тобi подам пляшку горiлки, та тiльки мовчи.

Вовк, як випив ту пляшку горiлки, та каже:

- Отепер уже буду спiвать.

Та як завиє пiд столом... Тодi деякi люди повтiкали з хати, а деякi хотiли бить вовка. А Сiрко i лiг на вовковi, наче хоче задушити. Хазяїн каже:

- Не бийте вовка, бо ви менi Сiрка уб'єте!

Вiн сам iз ним упорається добре.

Ото Сiрко вивiв вовка аж на поле та й каже:

- Ти менi добро iзробив, а я тобi!

Та й розпрощались.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).