Нарід – собі/VI
| ◀ V | Нарід – собі VI |
VII ▶ |
|
Іншими шляхами переводили свою національну культурно-громадську програму чехи під Австрією. Щодо техніки та організації самодопомогової акції можна їх уважати клясиками національного відродження. Чехи були авторами провідних кличів національної кооперації, які відтак перейняли від них інші поневолені народи. Гасло «Svůj k svému» (Свій до свого) розпочало їхню дужо успішну акцію в напрямі господарського самоозначення, скріплюючи економічну силу чехів. Цікаво, що тепер під впливом світової кризи схилилася перед цим кличем могутня англійська держава, клясична країна вільної торговлі, проклямуючи свій клич: «Buy english goods! (Купуйте англійські товари). В культурній царині чехи є авторами гасла «Národ — sobě». Цей клич чехи кинули у зв'язку з акцією для збудування власного Національного Театру (Národního divadla) в Празі, над сценою якого й уміщено цей зворушуючий напис: «Národ — sobě».
У перше цей проєкт виринув в 1865 р. Кошти на збудування власного театру обчислювалися первісно й кругло у 500.000 австр. золотих (ґульденів). Почалося збірання грошей на цю мету, для чого було закладено спеціяльне товариство з річною членською вкладкою 10 золотих. Відразу це товариство мало 300 членів. Відтак воно було зреформовано через заведення паїв трьох катеґорій: по 500, 200 та 20 золотих річно. Протягом чотирьох років було зібрано стільки грошей, що можна було розпочинати будову театру. Але у цей саме час почався політичний розкол в чеськім, досі суцільнім, національнім таборі. Цей конфлікт між старо- та молодочехами мав від'ємний вплив на грошові збірки національного театру. Тому в 1877 р. була влаштована льотерея на цю мету, яка мала великий успіх, збільшивши театральний фонд на 170.000 золотих. Реформа товариства прихильників національного театру, про яку згадувалося попереду, на протязі трьох місяців — дала 200.000 золотих. В 1881 р. чеський Національний Театр був збудований та в червні провізорно відкритий. Але 12 серпня цього-ж року він через нещасливий випадок згорів. Це була одна із найтрагічніших подій в історії чеського національного відродження. Проте, вона не зломила чеський нарід. Навпаки, спонукала його до виявлення надзвичайного активізму та масової жертвенности. Тоді саме був кинений цей історичний клич: «Národ — sobě», на який дійсно відгукнувся весь чеський нарід. Протягом одного місяця був зібраний на відбудову пожаром знищеного театру — 1 мільйон золотих. Цим разом вкладки мали масовий характер. Можно сказати, що новий Національний Театр повстав із дрібних вкладок якнайширших чеських мас: робітників, селян, службовців… В цьому мільйоні золотих переважали крейцари незаможних жертводавців. Зимою 1882 року було відкрите теперішне празьке «Národní divadlo». Не знаю, чи є десь на світі якась національна будова, що з більшим правом могла б вмістити на своєму фронтові гасло «Нарід — собі», ніж цей чеський Національний Театр, який може бути золотим прикладом всенаціональної жертвенности та допомоги.
Збудовання Національного Театру є одним із найяскравіших зразків чеської національної допомоги, проте, не єдиним. «Чеський нарід — констатував під час світової війни А. Сейферт, голова Чеської Національної Ради, — дає, мовляв, всесвітньо-клясичний доказ того, чого може досягти витривала праця та самопоміч». Під Австрією чехи все були під загрозою стихійної германізації, яка немов залізними кліщами обхоплювала цей нарід на північнім та на південнім заході. 3.000.000 чеського населення жило в стані сталої боротьби проти цієї небезпеки винародовлення. Ця загроза зокрема гостро виявилася під час австрійського перепису населення в 1880 р. Відтоді саме датується чеська допомогова акція на захист чеських меншостей. Ця акція подивугідна як з організаційного боку, так і щодо техніки її переведення та фінансування з власних коштів чеського загалу. Зміст, характер і поширення цієї акції яскраво змальовує цитований вже тут голова Ч. Н. P., кажучи: «Бодай загально згадаю тут про систематичну опіку захистних організацій — централей та філій — над чеськими громадянами, що починалась боротьбою за мову при видаванню метрики після хрестин, а кінчалась протестом проти німецьких шиканів під час похорону або з приводу чеських написів на цвинтарі; була це далі опіка над захоронками та початковою школою, над закладанням чеських шкіл, що тривало цілі роки та мало супроводом злобні інтриги або дикунський бойкот з боку ворога; відтак це були щорічні бої під час шкільних вписів, коли чеські батьки та діти мусили бути захищені від зводницьких підлещувань ворога; сюди відноситься також опіка над школами доповнюючої освіти та професійними; придбання шкільних приладів, влаштування різдвяної ялинки та придбання ріжних допомог і стипендій для школярів; передплата часописів, закладення читалень, книгозбірень; організація шляхотних розваг, театральних вистав, концертів, викладів, міських екскурсій та відвідин молоддю Праги з виховавчою метою, також опіка над чеським робітником та ремісником, торговцем, чоловіками та жінками; посередництво при шуканню ними заробітку, захисту їхнього існування проти бойкоту або усування з праці, видалення з хати чи з громади; опіка над чеським лікарем, адвокатом, урядовцем; здобування концесій для чеських реставрацій і готелів, потреба яких викликалася протичеською поведінкою відповідних німецьких підприємств; допомога правнича та фінансова; вишукування чеських інтересентів для справ, що торкалися змін властителей реального майна або предприємств; заходи в справах мовної рівноправносте в урядуванню й в громадськім життю; опіка над національним фактичним станом посідання взагалі тощо»…
Звичайно, що таке всебічне поширення чеської допомогової захистної національної акції вимагало з одного боку належної її диференціяції та децентралізації, а з другого — відповідного зосередження й об'єднання. Це тяжке завдання чехи також вирішили доцільно та вміло.
Ця акція була передовсім диференційована під географічним оглядом в залежності від загрози та небезпеки винародовлення для поодиноких частин чеської національної території. Одною з перших (в 1885 р.) повстала «Národní jednota severočeská» для захисту чеської меншосте у так зв. «Deutsch-Boehmen». Її доповнювала на півдні: «Národní jednota pošumavská» (1894). Також Морава мала дві такі «jednoty» (спілки): південно-західню (1886) та східню (1885). На Шлезьку працювало два захистні товариства. Від 1910 р. у Празі діяла «Národní jednota slezská», фактично «Шлезький Консулят». Не забувалося про словаків, що жили по той бік Ляйти в мадярськім ярмі. Їхні інтереси захищала — «Československá jednota» в Празі (1896). Велика чеська меншість у Доліш. Австрії, головно у Відні, мала свою допомогову установу — товариство «Komenský» (1872). Над цими спілками спеціяльно краєвого призначення домінувала загальна національно-просвітна централя — «Ústřední matice školská» (1880), що утримувала широку мережу чеських приватних шкіл. Загострення чесько-німецької боротьби наприкінці минулого століття, коли великонімецька пропаганда повела безоглядну протичеську акцію (з цього часу датується ганебний виступ відомого німецького історика Момзена, який закликав своїх земляків до разбивання «чеських черепів»), примусило чехів зосередити свою національно-допомогову акцію в одній установі. Так у 1900 р. в Празі повстала — «Národní rada česká», «як найвище організаційне національне об'єднання… для вирішення чеського питання в цілому». Справу національного захисту від самого початку ставили на практичний ґрунт національного самооподаткування. Воно переводилося, мовляв, плебісцитним шляхом, себто систематичними збірками щовечора у всіх прилюдних льокалях до спеціяльно призначених карнавок, або принагідно й масово під час ріжних національних урочистостей. Напередодні світової війни це давало річно коло 3 мільйонів золотих корон. Такий приблизно був загальний бюджет чеської нац. допомогової акції в той час. Лише бюджет «Ústřední matice školské» виносив річно понад 2 міл. корон. Її коштами утримувалося 85 шкіл, 70 дитячих притулків, разом 95.000 чеських дітей в загрожених районах.
Як чехи всебічно й докладно трактували національно-допомогову акцію видно з того, що в 1912 р. вони заклали в Празі спеціяльне «Menšinové museum», а на весні 1912 р. почали видавати квартальний «Sborník menšinový», часопис виключно присвячений з'ясуванню справ національних меншостей.
Чехо-словацька визвольна акція під час світової війни також і засадничо фінансувалася власними коштами. Маємо про це цікаву програмову заяву ч.-сл. революційного проводу з 25. І. 1917 р. «Наша політична акція — говориться в ній — вимагає, звичайно, великих фінансових жертв, але ці жертви приносимо ми самі, чехи. Національна Рада не взяла від жадного союзного уряду ані сотика…, фінансова незалежність нашої політичної акції та цілковита її непідкупність була основною частиною нашої програми. Діючий фонд складається в внесків, які контролює Голова Національної Ради… Ось чому ми з натиском повторюємо, що політична чеська акція є фінансово абсолютно незалежна. Свою політичну самостійність ми не вижебруємо, але будуємо власними силами».
У своїх спогадах («Світова Революція») Т. Г. Масарик робить підсумок цієї фінансової акції, головним джерелом якої була ч.-сл. еміґрація в Америці. Отже, на протязі часу 1914/15–1917/18 роках американська ч.-сл. колонія дала на визвольну акцію 1.374.885 долярів. Цікаво, що й після війни в самостійній чехословацькій республіці відчувається потреба такої культурної самопомочі, бо ця молода держава не встані ще задовольнити всіх потреб у цій ділянці. Таким чином довоєнна «Ústřední matice školská» існує та функціонує далі. З останнього її звіту (за 1931 р.) видко, що тепер річний її бюджет виносить 12.880.132 кч., себто, знову досяг передвоєнної висоти (1912). Під цей час «Ú. М. Š.» утримує своїм коштом: 3 середні та 6 фахових жіночих шкіл; далі, 137 дитячих притулків: 86 шкіл доповнюючої освіти, 24 курсів чужих мов та 5 музичних шкіл.
Майже неімовірно, проте факт, що на шлях грошової самодопомоги стає й одна чеська висока школа, а саме Гірнича Академія в Пшибрамі. Роками вже вона домагається перенесення до Праги. З фінансових причин ч.-сл. самостійна держава не може ще позитивно вирішити цього питання. Через це воно все відкладається, мовляв, ad calendas graecas. Це примусило згадану школу заініцровати акцію на зразок нашого «Товариства Прихильників УГА», правда, фінансово закроєну на ширшу скалю. Дозволяю собі запитувати уступ промови ректора цієї школи на традиційнім шахтярськім святі, що відбулося в грудні 1931 р. Висловлюючи сумнів з того приводу, що влада ледви чи зможе прискорити полагодження домагання Г. В. Ш. про перенесення до Праги, він далі казав: «Ми хочемо отже піти шляхом самодопомоги та самі збудувати цю школу. Три мільйони ми вже маємо до диспозиції, решту ми хочемо придбати шляхом всіляких збірок. Я знаю, що положення нашої індустрії тяжке, але я гадаю, що коли кожне гірниче підприємство захоче скласти на цю мету — 5.000, 10.000 або 20.000 кч. річно, ми матимемо за пару років потрібні гроші»…