Нарід – собі/VII

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нарід – собі
О. І. Бочковський
VII
Прага ; Подєбради: Товариство Прихильників УГА в ЧСР, 1932
VII.

Не можна тут оминути ще один не менш класичний приклад національної самопомочі. Маю на думці фінансування власними коштами жидівського загалу сіоністичної акції в Палестині. Сіонізм взагалі це яскравий приклад здійснення найбільш фантастичної утопії, яку знає історія. Це доказ, що нарід може воскреснути й після двох тисяч років національної анабіози, не дивлячись на те, що він розпорошений по цілому світу та незважаючи на жахливі переслідування зо всіх боків. В 1896 p. Т. Герцль кинув революційну та безвиглядну на перший погляд думку «жидівської держави». Спонукали його до цього відома афера Дрейфуса та зневірення у фактичну можливість засимільовання жидів у діяспорі. В 1897 р. відбувся в Базелі І Сіоністичний конґрес, всупереч масовим протестам рабинів, які рішуче засудили проект Герцля, як наявну єресь. Це, зрештою, нормальне явище. Кожна добра національна акція мусить спершу пробитися через мур патріотичних забобонів та наклепів. Зовсім зрозуміло, що сіоністи зупинили свою увагу на старожидівській батьківщині — Палестині (Ерец Ізраель), звідки чекали відновлення та відродження свого народу. Світова війна допомогла їм під цим оглядом. Відомою декларацією Бальфура (з 2. XI. 1917 р.) Англія визнала змагання сіоністів за жидівську національну домівку в Палестині.

Фактично сіоністичний рух триває 30 років. Торік (1931) святкувався ювілей одної з головніших його організацій «Керен Каємет Леізраель» (Жидівського національного фонду). Сіоністичний рух майже від самого початку став на шлях грошової самодопомоги, числячи на активну фінансову підтримку якнайширших кол жидівського загалу. Т. Герцль, що наразі думав зреалізувати свій сіоністичний плян з допомогою багатих меценатів, швидко переконався, що в цьому його проекті утопією була тільки ця надія на багатих і «сильних цього світу». Здоровий та живий національний рух може базуватися лише на підтримці всього загалу, а не на випадкових і мало певних меценатах. Також сіоністичний рух утримується здебільшого за рахунок незаможної жидівської маси, а не з меценатських дарунків жидівських мільйонерів.

Сіоністи поставили собі велике й тяжке завдання: колонізацію старо-нової батьківщини та відродження жидівського національного організму шляхом виплекання у ньому бракуючою селянського стану. Звідци клич земля, як провідний мотив палестинської акції. За висловом відомого сіоністичного діяча Усішкіна, земля — це, мовляв, Архімедова точка сіоністичної програми. Річ ясна, що здійснення її вимагало багато грошей на купівлю землі. Ось через що одним із перших актів сіоністичної політики після війни було заложення у 1920 р. «Палестинського Земельного Фонду» (Керен Гаєсод) з метою зібрати протягом 5 років квоту 25.000.000 фунт. стерлінґів, потрібну для здійснення колонізаційного пляну. Ці гроші гадалося одержати шляхом оподаткування всіх палестинофілів традиційним податком «маасер», себто, відрахуванням 110 від їхнього майна та доходів на протязі згаданого часу. Незабаром виявилося, однак, що ця палестинська «пятилітка» реально нездійснима в первісному плянуванню. Вже в 1921 р. треба було стати на реальний ґрунт щорічного бюджету, прелімінованого наразі квотою 1½ міл. ф. ст. В дійсності ж і така сума була зависока. Пересічно збиралося одну третину і найбільше половину її; напр. в 1923 р. — 531.000; в 1925 р. — 600.000; в 1927 р. — 540.000, а в 1929 р. — 750.000 ф. ст. Проте, ці гроші уможливили започаткування та поширення колонізаційної акції, про що свідчать оці дані: на протязі 1922–1931 років на цей фонд було зібрано 2.121.300 ф. ст. За цей час було набуто 239.100 дунам (1 дунам = 900 м²) землі та повстало 49 селянських колоній. В 1922 р. обробляло землю 17.262 жидівських колоністів; в 1931 р. 42.000. За цей час збільшилося жидівського населення Палестини з 60.000 до 180.000 душ; 24 % його активно працює на землі, творючи основу майбутнього жидівського селянства. Сюди ж треба віднести акцію заліснювання Палестини та закладання плантацій, головно помаранчових. На протязі попереду зазначеного часу було посаджено 722.300 дерев. Площа помаранчових садків збільшилася на 53.000 дунам. Доцільно буде подати тут докладну статистику прибутків і видатків «П. 3. Ф.» за останнє десятиріччя (1920–1930).

Прибутки за час 1. VII. 1920 — 30. VI. 1930.
Назва країни Число жидів У фунт. стерлінґ. У ч.-сл. коронах по теперіш. курсу на 1 душу населен. кч. % від усіх прибутків
1. Спол. Амер. Шт. 3.600.000 2.251.600 371.519.000 103 53,5
2. Півден. Африка 62.000 316.602 52.239.000 843 7,5
3. Німеччина 555.000 207.628 34.259.000 62 4,9
4. Вел. Румунія 835.000 185.712 30.643.000 37 4,4
5. Англія 285.000 185.261 30.568.000 107 4,4
6. Польща (з Гал.) 2.830.000 182.095 30.046.000 11 4,3
7. Канада 125.000 163.164 26.922.000 217 3,9
8. Арґентина 100.000 96.731 15.961.000 160 2,3
9. Чехословаччина 350.000 86.600 14.289.000 41 2,1
10. Голяндія 115.000 83.680 14.027.000 122 2,0
11. Палестина 160.000 42.865 7.073.000 44 1,0
12. Інші країни 4.988.000 407.063 67.165.000 14 9,7
Разом 14.000.000 4.209.031 694.490.000 50 100
Видатки за цей самий час.
В ф. ст. В ч.-сл. к. %
1. Сіл. господ. колонізація 1.287.932 212.500.530 32,1
2. Освіта 760.882 125.545.530 19,0
3. Еміґрація 377.383 62.268.195 9,4
4. Публічні роботи 514.949 84.966.585 12,8
5. Здоровля 272.018 44.882.970 6,8
6. Інвестиції 217.472 35.882.880 5,4
7. Адміністрація (Палестин. Екзекутива) 194.796 32.141.340 4,9
8. Національні установи 148.464 24.496.560 3,7
9. Релігійні установи 81.821 13.500.465 2,0
10. Міська колонізація 65.658 10.833.570 1,7
11. Ріжні 55.894 9.222.510 1,4
12. Керен Каємет Леізраель 32.761 5.405.565 0,8
Разом 4.009.980 661.646.700 100

Крім згаданого саме спеціяльного «Керен Гаєсод»-фонду, палестинська акція має до розпорядження ще загальний «Жидівський Національний Фонд» (Керен Каємет Леізраель) з метою притягнення до фінансування відбудови власної «домівки» (Ерец Ізраель) у Палестині якнайширших кол жидівського народу. Ця установа повстала перед 30 роками з почину гайдельберзького професора Шапіра й може уважатися грошовою централею сіоністичної акції. К. К. Л. фонд, організований на засаді особистого податку т. зв. «шекел», що його мусить платити кожен сіоніст. Організаційна форма «Ж. Н. Ф.» дуже проста: в основі — місцеві групи, союз яких творить краєву спілку; органом цієї є щорічний делеґатський з'їзд, який обирає управу та встановлює напрями найближчої діяльности цієї установи. Кожен член, що вносить свій «шекел» — у 18 років має активне, а у 24 роки також і пасивне виборче право до сіоністичних світових конґресів, що є найвищою установою жидівського національного руху. Тепер вже багатомільйоновий Ж. Н. фонд повстав у 1901 р. з першої вкладки в 10 фунт. стерл. Але в 1902 р. з Галичини вийшла думка заведення для збирання грошей на цю мету відомих блакитних сіоністичних карнавок. Тепер їх функціонує 700.000. Щоденними вкладками по 20 сотиків вони річно дають мільйонові суми. Коли їх було 500.000, то вони давали 36 міл. кч. В 1931 р. в ЧСР було зібрано таким чином — 392.000 кч., які фактично склалися з 1 кч. пожертв, беручи на увагу, що в цій державі є 350.000 жидівського населення. Ж. Н. Ф. випрацював детальну й досить ріжноманітну техніку збирання грошей; отже: особистий податок (шекел), згадані карнавки, далі малі кешенькові карнавки, «золота книга», куди вписується ім'я жертводавця, що вніс одноразово 3000 кч. Саме начався п'ятий том цієї «3. К.». Цікавим є спосіб внесків через жертвування на палестинське «деревце»: 1 деревце коштує 50 кч.; 100 дерев — це садок, а 1000 — це вже ліс. В 1921 р. — Ж. Н. Ф. мав свої філії в 53 країнах. В 1927 р. жидівська молодь у Канаді, під впливом подорожи Усішкіна, зобов'язалася виплатити на цей фонд 1 міл. долярів. В 1930 р. Південна Африка приобіцяла на протязі трьох років зібрати 75.000 ф. ст. на колонізаційну мету. Підчас світової війни з цього фонду було видано 1.300.000 зол. фр. на сіоністичну акцію в Палестині. Лише ч.-сл. жиди (350.000) зібрали на цю мету протягом 1919–1931 p. p.: — 15.830.173 кч. Ж. Н. Ф. — це зразковий приклад плянової фінансової акції шляхом самопомочі. Без нього неможливо собі уявити колосальну сіоністичну працю, зроблену в Палестині, де жидівський піонер — «халуцім» — будує шляхи, школи, робітничі доми, шпиталі; закладає нові міста й села, плянтації та ліси; збудував власну політехніку й університет. Словом, вперто й невпинно перетворює Палестину — цю на протязі 2000 років забуту і немов долею прокляту землю — в модерну, культурну країну. Жиди сіоністи можуть бути зразком того, як слід здійснювати на ділі модерну засаду національної соборности.