Наші визначні жінки/Хто написав нам оцю книжечку
| Наші визначні жінки Хто написав нам оцю книжечку (Олена Кисілевська) |
Вступ ▶ |
|
О. Кисілевська.
Книжечку оцю, таку потрібну для нашого народу й зокрема для нашого жіноцтва, написала велика українська патріотка, вчена й неструджена робітниця на народній ниві Софія Федорівна Ліндфорс-Русова.
З роду вона по батькові шведка, а матері французка. Прийшла на світ 1856 на В. Україні в садибі Алешня в Чернігівщині, в найтяжчих часах московського гнету. Ніжним серцем відчула горе й кривду народу, серед якого жила, і так полюбила його, що стала найкращою донькою України.
У своїм життєписі згадує Русова, що в заранні дитячих літ вбилася їй у память няня-українка, яка співала їй українських пісень та своїми оповіданнями знайомила із тяжким життям простого народу. Це ж бо були часи неволі, кріпацтва. Коли ж Софія Федорівна була пятилітньою дівчинкою, сталася на Україні велика подія — знесено кріпацтво, що давило сотні літ колись вільний, високо-культурний нарід. І цей спогад записався в дитячій душі чимось хоч мало зрозумілим, але великим. Батька обрано мировим посередником, і він усією душею старався захищати права народу на землю. Сестра С. Ф. Марія й сама хотіла працювати в напрямі визволення народу, серед якого жила. Мабуть ці перші дитячі спогади поклали в душі маленької Софійки той твердий фундамент, на якому ніколи не захиталася, ані не похилилася велика будівля цілого життя Софії Федорівни: — будівля праці й пожертви для кращої долі прибраного за свій народу.
Коли С. Ф. було 10 літ, батько її (мати померла ще давніше) переїхав на життя в Київ. Там у гімназії попала Русова знову в українське оточення. Тут познайомилася й заприязнилася з родиною визначних українців Старицьких та іншими українськими патріотами. Коли ж після смерти коханого батька Софія Ф. закладає враз із старшою сестрою школу, а далі й сама дитячий садок, то знайомство її з найкращими, найсвідомішими українськими кругами чимраз більше поширюється. Музичний талант зближає молоду вчительку до велита нашої музики Миколи Лисенка. А там збирається вся київська українська молодь.
У тих часах, без огляду на царські утиски, чимраз ясніших, виразніших форм прибирає праця для народу. Огненне слово Шевченка будить не тільки тугу за минулим, але звертає увагу й на сучасне. Молодь іде в нарід, збирає розсипані серед нього скарби, записує пісні, казки, перекази. „Наче якась ціла національна течія — пише в своїх спогадах С. Ф. — пробігла по Україні разом із товстими зшитками, записаними українськими народніми піснями та казками; зявилися перші бруньки нової національної свідомости”.
Тоді то на цьому полі народньої роботи пізнає Софія Ф. й молодого патріота Олександра Русова, якого стає вірною товаришкою, дружиною. Сватом молодій парі був славний Михайло Драгоманів, весільний дарунок склав своєю композицією „Золоті Ключі” М. Лисенко.
Та рожеві надії на власне щасливе життя захмарили молодій парі чимраз тяжчі умовини життя українського народу. Стало неможливо видавати що-небудь українською мовою. Не зібрані ще в цілість Шевченкові твори — прийшлося видавати на чужині, у Празі. Цю важну справу поручено Русовим. Заки довершено друку, прийшла жалібна вістка, що тайним указом (знаний сумної памяти указ 1876 року) на Україні наложено колодку на уста багатомільйонового народу: заборонено друковане українське слово.
Після видрукування „Кобзаря” припало Русовим ще й небезпечне завдання: перепачкувати ціле видання на В. Україну. При допомозі галичан це їм щасливо вдалося. Побут серед чехів, що тоді боролися з австрійською владою за право до життя, багато в дечому навчив Русових — додав молодій парі завзяття до боротьби з ворогом власного народу.
З поворотом із забороненими, дорогими серцю книжками, з осідком після цього в рідних сторонах на Чернігівщині, зачинається повне труду, посвяти й терпінь життя Софії Русової. Тому, що чорносотенний уряд забороняє всяку, навіть культурну, роботу, вся праця переходить у підпілля. Щоб зближитися й стати більш корисними для народу, Русові купують кусник землі й поселюються в маленькому хуторі серед селян. Софія Русова вчиться фельдшерства. Лікує селянство околичних сіл, а в той же час домівка їх стає осередком не тільки культурного українського, але й революційного руху. Царський гнет розбурхує й мо.jpg)
Наступило те, що мусіло прийти. Зроблено трус, а хоч нічого не знайшли (а тоді якраз у неї була добре захована розібрана друкарська машина), С. Русову арештують. Вона мусить залишити дрібні діточки (синкові Михайлові було тоді три рочки, дівчинці Любі півтора). „Жах, що засвітився в очах мого сина, пише Русова, був тою першою іскрою, що зробила його на все життя революціонером”.
Після трьохмісячної тюрми Софію Русову звільнено за порукою й кавцією, і вона їде до Одеси, де перебував тоді її чоловік із діточками.
Втішилася таким гостем українська одеська громада, але тут знову трус і знову хоч не дошукалися захованої в колисці дитини забороненої літератури — знову арешт. В тюрмі молода мати тужить, цілими ночами плаче за дітьми. Надходять і сумніви, чи вона, мати, дружина, має право жертвувати спокоєм і щастям родини для Батьківщини? — Але любов до дітей і бажання для них кращої долі — кажуть Русовій, що вона стала на одиноко правий шлях, бо ж воля не приходить сама, її треба силою вибороти. Софія Русова не звертає з того тернистого шляху, на який вступила. Життя її дальше — це або тюрма, або перебування під наглядом поліції, що гонить її з місця на місце, як тільки спостереже, що ясна постать великої патріотки, як світло в темряві, притягає до себе найкращих дітей переслідуваної нації.
Прийшлося сидіти в тюрмі й тоді, коли під серцем своїм носила сина свойого Юрка. Сиділа не один раз одночасово з чоловіком та старшим сином Михайлом. В тюрмах же писала часто й книжки для любих своїх діток, хоч вязнили її нераз з простими злодійками та повіями. Ніщо не зломало її віри в слушність справи, ніщо не захитало любови до неволеного народу.
Коли одного разу поїхала після тюремної каторги відпочити до чоловічої сестри в панський двір, де „селян і на обрії не було видно, як сама каже, то це панське життя стало напоперек горла. Одинокою розвагою було йти з дітьми в степ, де котиться кудись сріблясте перекотиполе, де в ярочку біліє хатка, а там хутір заховавсь коло криниці”.
У коротких вільних від тюремного життя хвилинах, завсіди стає до праці, пише, уладжує хоч і недозволені курси, закладає дитячі садки, шкілки, захоронки, навчає, перетримує нелєґальну літературу, дає захист українським революціонерам і робітникам, що їх переслідував царський уряд. В той спосіб, переїжджаючи мимоволі з місця на місце, з тюрми до тюрми, С. Русова мала нагоду познайомитися й працювати з найкращим, найсвідомішим українським громадянством. Усі світочі нашого гарного письменства, науки, театру, музики, політики (що визначилися за кількадесять останніх років) С. Русовій добре знані; з усіма С. Русова працювала, сходилася, дружила.
В часі визвольної боротьби в короткому ясному періоді нашої самостійности С. Русовій призначено високе й відповідальне становище комісара дошкільної й позашкільної освіти. Вона з запалом взялася до праці, стараючись на вільній землі примінити усе своє широке знання й досвід для добра свойого народу.
Але не довго триває це щастя. З українською владою, що мусіла покинути столицю незалежної України — Київ, переїздить Софія Русова до Камянця Подільського, де починає викладати в українському університеті. Крім того організує допомогу раненим і полоненим військам українським, організує Українську Національну Жіночу Раду.
Після остаточного розпаду нашої держави Софія Русова деякий ще час залишається під більшовиками в Камянці, але не переносить того режиму; взимі переходить Дністер і після ще деяких митарств опиняється на еміґрації в Чехословацькій Републиці у Празі. На шістьдесять шостому році життя, в той час, як інші жінки звичайно кидають усяку громадську працю й відходять у забуття на відпочинок, зачинає Софія Русова нове життя, повне труду, й нову корисну працю. Вона стає професором педаґоґіки в Педаґоґічному Високому Інституті ім. Драгоманова в Празі, і там не тільки живим словом, але й письмом поширює нові наукові думки на полі виховання, як і все досі, навіяні глибоким аж до жертв патріотизмом.
І на еміґрації С. Русова бере живу участь у громадському, а зокрема жіночому житті. Вона на славу заступає нашу національну думку й українську жінку перед широким світом на чужині. Попри цю всю важну й незвичайно цінну роботу, яку веде наша шановна діячка й учена від дванадцять літ на чужині, у важких умовинах і тяжкій боротьбі для кусника хліба (на 78 році життя!) — Софія Русова збагачує науку своїми дуже цінними творами[1].
Незвичайної ваги її спогади про чільних передових людей, з якими С. Русова жила, сходилася, працювала. Ось жмуток таких прецінних біографій — спогадів про чільне наше жіноцтво зібрали ми в одну скромну збірочку й подаємо нашому громадянству, зокрема нашому жіноцтву. Вчіться на примірах минулого, як жити й працювати для майбутнього, а прикладом у цьому хай буде нам авторка оцих цінних нарисів — Софія Русова!
Вона дописує до ріжних наукових і популярних журналів, між іншими й до „Жіночої Долі”, якої є дуже цінною співробітницею.——————
- ↑ Ось тут подаємо хоч і не зовсім повний спис найважніших праць Софії Русової:
1) Дидактика.
2) Теорія і практика позашкільного виховання.
3) Початкова ґеоґрафія
4) Ґеоґрафія Західньої Европи.
5) Позаевропейські краї.
6) Позашкільна освіта.
7) Український буквар.
8) Серед рідної природи (оповідання з малюнками Ю. Русова)
9) Нова школа соціяльного виховання.
10) Дошкільне виховання.
11) Курс французької мови.
12) Єдина діяльна (трудова) школа.
13) Тарас Гр. Шевченко.
14) Як болгари здобули собі свободу.
15) Як люди живуть у Норвеґії.
16) Серед виноградарів південної Франції.
17) Братік та сестричка, казка.
18) Про колєктивне та ґрупове читання.
19) Чехія та її національне відродження.
20) Рабіндранат Таґор — виховник.
21) Днѣпръ і поднѣпровье.
■■■■■■■■■■■■
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в США, тому що вона була вперше опублікована за межами Сполучених Штатів (і не опубліковувалася в США впродовж 30 днів) і була вперше опублікована до 1989 без дотримання формальностей в області авторського права США (поновлення і/або повідомлення про авторське право), а також вона була в суспільному надбанні в її країні походження на дату URAA (1 січня 1996 для більшості країн).