На глухім шляху

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
На глухім шляху
Микола Хвильовий
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

На глухім шляху

         Глибокі борозни літ... І це — тоска... Куди сховаюсь від могил твоїх? ...А втім, добре: і штучні вона мала, та з часом повипадали з омети. А постать її прибила чвиря. Знаєте — чвиря на глухім шляху. Мороз коле скло, мережить скло. Школа, клас... До повіту — 60, до станції — 80. Навкруги: глуш, глуш, глуш... Це глибокий чатинник моєї несибірської тайги.

         ...Знаєте, милий друже, от мініатюрний фрагмент із забутої, розвіяної поеми «Азія». «...В п'ятому віці — дикім і далекім — від Уральських хребтів, від Волзьких скель до тихих голубих вод Дунаю: гуни, сармати, германці... І вбив син Мундцука свого брата Бледу. Скажений Аттіла, король гуннів.

         ...Проходили віки. І прийшов глухий вік — XIV. І на невідомих азіятських верхів'ях підвелась грізна постать Темерлана...» Це nota bene до моєї віри: велика істина землі: сонце підводиться на сході. ...Сосни гудуть-гудуть... — Чого так сосни гудуть? — Хуртовина. Вітри. Ох ви, сосни мої — азіятський край!

         ...Школа, клас. Дітвора співає: — Ніхто не д'асть нам ізбавлення: ні туз, ні дама, ні валет... ...Наталя Миколаївна стурбована. Наталя Миколаївна біжить: — Боже мій, діти! Не можна так співати: це ж пісня державна! Наталя Миколаївна скінчила прогімназію — то так далеко! — Нестір — сторож: — ...Миколаївно! А хіба вже, мать, нема! — Ах, Несторе! Боже мій! Чого ви турбуєтесь?.. Я як-небудь... Вона... «як-небудь». Нестір:

         — Ох, Миколаївно! Святий ви чоловік. Потому, як мені уздрівається: забули про нас буржуази... Пожалуйте, махорочки... Закурюють. ...Нафти нема. Ночі довгі, як степові дороги на великій рівнині. На холодній печі, в ганчірках — фунт сухарів у кутку і старе тіло. А ще старе біля порога: Нестір. Тоді сни... А може, таємна ява? —...у другому двадцятого століття, двадцять років тому він приїхав, бадьорий і радісний, як сама юність. Стояв вересень. Стояли блакитні далекі простори. Тоді обрій цвів гарячими маками, і облітали пелюстки, і обгортали мозок. На серці співала струнка, біла, як молоко, береза: у неї пишні молоді перса, у неї золоті кучері... ...(— Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!..) ...Над архіпелагом осель, у м'ятову даль линула березова пісня. ...І курів далекий обрій, і пахли в мріях мальтійські мандарини й африканський мигдаль. —...Наталочко! Моє миле котятко! Я ввесь дзвеню цукровим троском... Там, десь, на Великих Зондських, на вулкані Смеру. Наталочко! Моя зелена наядо! Тоді кипіла скажено друга молодість, тоді не вірила, що йде тридцята весна, бо в очах темніло, а під ягодою тугої перси ревли від солодких мук отари самців. Вона: —...Олексо! Мій божевільний! Я п'янію... Налий усю мене столітнім медом, туманним хмелем, Олексо! Розірви мені сорочку! ...Мчався багряний олень по горах, по долинах часу. Над байраками летіли журавлі! Курли! курли! І прокинулась ріка до порогів. (— Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?) ...Над оселями проходили сторожкі ночі. Проходили по осоках, по заводах і далі в простір, лісовими стежками, за узлісся. (—Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!) —...Миколаївно! Чи чусте? — Чую, Несторе. — Мабуть, прийшов кінець. З'їли сукині сини революцію. — Бог його знає, Несторе! Та тільки я думаю: все гарно буде. Отже, на тому тижні приїздили з наробразу, казали: все гарно буде. ...А сосни гудуть-гудуть... — Чого так сосни гудуть? — Хуртовина. Вітри. Ох, ви, сосни мої — азіятський край!

         ....Чиркнув сірник. Нестір запалив свічку: — Отож учора був на базарі, так оратор казав: такий із наших... Треба, каже (читає по записці)... двадцять п'ять архівоєнських комунізмів... Щоб, значить, була правда... Що ви на це скажете? ...— Пф! — свічка погасла. — Бог його знає, Несторе! ...Перший осадчий прийшов з Правобережжя через Сагайдак — великий чумацький шлях. Перша хата була на березі. Але ріку випивало сонце, а тросків підрізували роки, і відходила вода в долину. Тоді будівлі стояли на горбах, а вулицею летіли бенгальськими огнями піски. ...Співала: — А я дівчина Наталка, а зовуть мене Полтавка... —...Наталочко! Моє миле котятко! ...Він приїхав до бунту, коли в глибинах осель ріс бунт. Говорив про бунт — такий гострий, як бритва на горлі, такий грізний, як смерч в океані... шумують, шумують води: вал за валом. На сході — маяк. Рев сирени. ...А друга молодість і в Нестора була: Наталя Миколаївна — це недосяжні кургани зір. ...З Нестором Олекса й посадив цю сосну. Тоді, двадцять літ тому. ...А бунт виргс і положив бритву на горло. Він: — Наталочко! Я йду туди, до них! — Іди, милий. Він пішов і не вернувся: не вертаються — хто в бунт. ...У Сибір на золоті розсипини по Володимирській пройшов каторжник. І не прийшов. ...І знову сни... а може, таємна яв?.. Хіба знала, що в неї закоханий цей незграбний бородатий Нестір? ...Плоть не розцвіла в закладний час. Від нього, від Олекси. І ніколи не було. Школа осунулась. Сосна росла й ховала дорогу, що на Сагайдак. У п'ятому двадцятого століття проходив останній шквал другої молодості. І після заняття з сумом дивилась (з сумом врізаної стеблини) на Нестора. Як вона хотіла, щоб він зрозумів її. Але не зрозумів. І одійшла друга молодість... А третя ніколи не приходить. ...Брели роки. Пролітали журавлі, горіли світанки, горіли зорі. А вранці в садках шуміла діямантова паморозь. —...Чи скоро земля воскресне? І біжить глибокий чатинник моєї несибірської тайги назустріч свіжому вітрові... День за днем, рік за роком — у вічність... (— Гей, ти, Дніпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навігації?) ...Нестір ходив у суботу по пошту за десять верстов і приносив відтіля пошту й тютюн «Бурас» за дев'ятнадцять копійок, у синій обгортці. До глибокої ночі вони курили й грали у хвильки.

         ...Азія — не Азія. Провінція — далі, провінція — глибше. Далекий орій димиться. Темний вітер, сіверко. Білий вітер. Замело доріжки, вовчі стежки, заячі сліди. Повстали замети, набії. За сараєм іржала, вила і рожала замети ніч. ...А сосни гудуть — гудуть... — Чого так сосни гудуть. — Хуртовина. Вітри. Ох, ви, сосни мої — азіятський край!

         ...Уранці підвівся багряний диск холодного сонця. І стояв чатинник, як бабусина казка. Стояв по груди в снігу. На вітах горіли червінці. Це остання згадка другої молодости. ...Але скоро вітер знову підняв хмари. Вдарив в диск холодного сонця. Розбив диск холодного сонця. І знову фуга. ...А в школу таки зібрались. У лахміттях федеративного добра. У школі біженець Стасик. Наталя Миколаївна читає історію: — Поляки гнітили український народ. Дітвора до хлопчиська: — Стасику! А ти ж полячок! — Бережись, Стасику, задавимо тебе вночі. І скаржилась Наталя Миколаївна. А Наталі Миколаївні кажуть: — Навіщо ж ви так говорите? — Боже мій, нас так учили в прогімназії. А то ще буває з Богом. Діти: — Ми в класі в Бога не віримо, а вдома віримо, бо й Наталя Миколаївна вдома вірить: ми самі бачили. І ще: — Наталю Миколаївно! А навіщо ви ікону зняли? — Ах, діти, ікон уже в класі не можна вішати: наробраз не дозволяє. ...Давно це: до Наталі Миколаївни з'їжджались із сусідніх сіл учителі, учительки, фельшери й грали у фанта. Це теж спогади. А село темне й гниє в пранцях. Медикаменти за горами, за морями, В селі уміють лікувати бешиху. Вечір. У кімнаті самогонний апарат. Нестір: — Ну, вже завтра об'язательно продамо дві пляшки, а тоді й хліба купимо. — Купіть, Несторе! ...Налили по рюмці. Випили... Темніє... І знову надворі фуга. ...А сосни гудуть — гудуть... — Чого так сосни гудуть? ...Хуртовина. Вітри. Ох, ви, сосни мої — азіятський край!

Джерело[ред.]