На зорі ти її не займай,
Хай солодкі додивиться сни,
Хай всміхнеться їй щастя розмай,
Не торкайся її таїни.
Від зорі, що горить у вікні,
Все цвіте на картатім рядні,
И груди, й губи - немов розцвіли,
Коси, стрічками, поруч лягли...
А ще з вечора - біля вікна
Довго-довго сиділа вона,
И милувалась, як все не вгавав
Місяць, з нею у піжмурки грав!..
А світлішало місячне тло
Й соловей голосніше співав,
Все бліднішало юне чоло,
В серце, хвилями, щем набігав!..
З того так на обличчі цвіте
І на грудях заграва горить!..
Не збудити б!.. Всі справи - пусте!..
Хай хоч трохи ще мила поспить!..
