На крилах пісень/Кримські спогади/Байдари

На крилах пісень
Леся Українка
Кримські спогади
Байдари

• Інші версії цієї роботи див. Байдари

Львів: Товариство ім. Шевченка, 1892

7.
Байдари.

Доро́га до́вга. Чагарі́, доли́ни.
На небі па́лкому ніде ні хмари.
Ми їдемо, спочинку ні хвилини.

Коли зненацька чую: „ось Байдари!“
Дивлюся: брама, сиві дві скелини…
О, що се? Чудо, чі потужні чари?

Немов заслона впала і одкрила
Натури ди́вні кра́сниї дари́,
Що досі від людських очей ховались.

Щоб тута жити, треба мати крила!
Вже люде певне від тії пори
Тут не живуть, як з раєм попрощались.

Мов невиди́мая рука тут положила
Границею отсії дві гори́,
Що ви́соко до неба поздіймались,

Один зеле́ний бескид, дру́гий — те́мний.
Здале́ка море хвилі золотії
Шле, наче про́вість волі і надії…

Чі се той світ загублений таємний,
Забутий — незабутній рай наземний,
Що так давно шукають наші мрії?…