Невмируща коляда
| Невмируща коляда автор: Василь Сімович |
| Опубл.: Вперше надруковано в газеті «Діло», 1938. 6 січня.. Джерело: Василь Сімович. Вибрані статті. Упорядкувала Наталія Ткачова. Т., «Підручники і посібники» 2005 |
 | Ця робота є суцільним текстом, будь ласка за можливістю з'єднайте її з Індексом. |
Маємо на думці – «Бог предвічний». Міркуємо, що на наших західніх землях це – найбільше поширена, найбільш улюблена, найпопулярніша коляда. А здобула вона собі свою популярність і своїм змістом, і формою, й дуже гарною мельодією.
Коли складена ця коляда, досі ще не устійнено. Може з початком XVIII. в., може й раніше. Опублікований М. Возняком найдавніший її текст («Старе українське письменство», Львів, 1922. ст. 438), що зберігається в Національному Музею у Львові, не буде найстарший. Та правильна ритміка коляди вказувала б на те, що цьому текстові до справжнього ориґіналу не далеко. Кінець (останніх пять строф), відірваний від першої частини, частини описової, відбігає і тоном і змістом від першої. Він, міркуємо, пізніш дороблений. Інший текст, що зберігся в рукописі з 1822 р., теж у Національному Музею (ч. 31026), зовсім тих остатніх пятьох строфок не знає. Зате тут ціла коляда дуже вже зближається до тих, що дійшли до нас. До того її будова дуже близька до опублікованого Возняком тексту – тимто можемо нею доповнити той текст, який, на наш погляд, у Возняковій публікації не повний.
Коляда «Бог предвічний» не була спершу дуже популярна. Пізнати це вже хоч би з того, що текст її не ввійшов у почаївський Богогласник ні з 1790. р. ні з 1825. р. Появляється вона пізніше в передруках «Богогласника» (в 70— 80 рр.) і галицьких і холмських. Поширення її припадає ва другу половину XIX. в.
Тяжко сказати що про самого автора пісні. Уклад її вказує на її книжне походження. Автор її був людина вчена, з добрим віршунським вухом, музикальний, добре обзнайомлений з технікою вірша, знавець тодішньої ритміки й метрики античної поезії. Сама коляда збудована дуже льоґічно. Починається від теперішности (Свят Вечір, пор. «прийшов десь... ») кінчається теперішністю («Слава Богу заспіваймо»), решта строф оповідає історію з царя та подає натяк на втечу до Єгипту.
Та що нас найбільше в пісні вражає, це мистецькість віршевої форми. Чотирирядкова строфа має скрізь таку будову:
- (4) + (4)
- (3) + (3)
- (3) + (3)
- (4)
Скрізь правильні пересічі (цезури), в першому рядку – по чотирьох складах, у двох дальших – після трьох складів, при чому у другому і третьому рядку бачимо по три склади, внутрішні рими, другий і третій рядок усе римуються; буває рима між першим і четвертим рядком. Трискладові слова (а то два слова й одне) – нагадують грецькі «бакхії», чи «кретики».
Цій ритміці відповідає і зміст коляди. Перший і останній рядок – поважний, другий і третій – веселіший, а то і скочніший. У першому рядку є або загальна думка («Бог предвічний народився»; «Звізда їм ся обявила»; «Ознаймив то ангел божий»), або запит («Тріє цари, де ідете? ») або зазив («Слава Богу заспіваймо»), дві другі – радість «Прийшов днесь із небес» і т. д.), або скора відповідь («Ми ідем в Вифліиєм... »), або рух («Звізда ста, де Христа...»), або вичислювання («В дорозі, в вивозі, при волі, при ослі» і т. д.). В останньому рядку поважним словом доповнена думка цілої строфи («породила», «ознаймила»; «оддаваймо» і т. д.).
Ця первісна будова строфи, що так іще добре збережена в тексті опублікованому Возняком, тепер уже не збереглася. Почали її вже дуже рано псувати. Вказує на це вже текст із 1822. р. (співанник якогось Миколи Хоминського з Вишеньки Малої коло Янова), де в 4. рядку вже подекуди є 5, а то й 6 складів. Сучасні тексти знають у тому рядку виключно 5 складів («Нам народився», «Поклін оддаймо» й т. д.), причому відповідно до цього, зміняється ритм, він переходить у – скочний, як ми це й тепер усі відчуваємо. Може взяла тут верх мельодія над ритмом?
Цікаво, що ритм 3. – 5. рядка нашої коляди (5. рядок – із 5. складів), і то достеменнісінько такий самий, виявляє в кінцевій своїй частині відомий вірш Тичини: «Арфами, арфами», і пор.:
- Буде бій, вогневий
- Сміх буде, плач буде
- Перламутровий.
або:
- Йде весна запашна,
- Квітами, перлами
- Закосичена.
І зовсім той самий настрій: бадьорість, веселість, рух.
Чи не мав Тичина з автором нашої коляди якого спільного джерела? Може, який невідомий нам народній ритм? Бо в залежність Тичини, лівобережця, чернигівця, де зовсім невідома наша коляда (вона могла сягати тільки найдалі Київщини, а тепер знана ще тільки на зазбручанському Поділлі) – тяжко повірити!
Узагалі первісний текст зазнавав дуже багатьох змін. Передовсім старі форми почато замінювати новими: Іосифу – Йосипові, віншуєм – віншуємо, ми ідем – ідемо і т. д. А далі утворювано, на зразок первісного тексту (не все щасливо), нові строфки, які начебто мали доповняти хід подій. А то ще й поперероблювано цілі рядки, які цілком знищили первісний зміст, льоґічний, простий, замінюючи його іншими словами, словами, що їх нераз, із доґматичних причин, треба було зміняти (пор. і у найновіших часах: – «щоби взрів люд свій весь» – змін.: – щоби спас люд свій весь!), Деякі зміни в виданні Богогласника з 1886. р. (ст. 49—50) дуже великі, з них видко якесь змагання «політературщити» коляду, та, на-щастя, вони не принялися, а зберігся традиційний текст. Зміни все ще далі йдуть.
Тимто, може, цікаво було б, як повинен би був виглядати (на основі Вознякового тексту й кантички Хоминського з 1822. р.) первісний текст коляди (даємо з теперішньою вимовою). А повинен би був він, на нашу думку, виглядати ось як:
- І. Бог предвічний народився:
- Месіяш[1], Ісус наш,
- і пан наш для всіх нас (Б)[2]
- народився.
- 2. В Вифлеємі народився,
- прийшов днесь со небес,
- аби теж люд увесь
- потішився (А, Б)
- 3. Ознаймив то ангел божий
- перед пастирем (А, Б)
- овчарем, звіздарем (Б) –
- а неба посел (А).
- 5. Звізда їм ся ізявила,
- в дорозі, в вивозі,
- при волі, при ослі
- ознаймила (Б).
- 6. Тріє цари, где ідете?
- Ми ідем в Вифлеем,
- віншуєм спокоєм,
- повернемся (А, Б)
- 7. Панна Сина породила
- Звізда ста, где Христа
- Невіста Пречиста
- породила (А)
- 9. Іосифу ангел мовив:
- з дитятком, із Матков[3],
- з бидлятком, з ослятком
- би ся хранив (А)
- 10. «Слава Богу» заспіваймо:
- честь Сину божому,
- як пану вашому,
- оддаваймо (Б).
- Думаємо, що з первісних строф дійшло до нас вісім (тепер їх – десять), а дві доповнено пізніш – на це вказує попсована їх будова, а саме:
- 4. Тріє цари ідут со дари
- до Вифлеем міста,
- де Панна Пречиста
- Сина породила (повила).
- 8. Иншим путем повернули,
- погану, безстидну,
- безбожну Ироду
- не повідали.
Четверта строфа є вже в кантичці Хоминського з 1825 р. (цей текст її відтіль і взятий). Восьма взята з холмського «Богогласника». Думаємо, що 4. строфа первісно була зовсім інша, бо цей текст не зовсім лучиться з цілістю, а восьмої зовсім могло і не бути.
Та все це вияснить аналіза всіх текстів, як коли хто за цю справу візьметься. Для часописної статті для цього немає місця.