Перейти до вмісту

Нотатки мандрівника/Берлін

Матеріал з Вікіджерел
Нотатки мандрівника
Ол. Досвітній
Берлін
Київ: Книгоспілка, 1929
БЕРЛІН.
Одноманітні 4-5-ти поверхові будинки. На вулицях безупинно сновигають авто, трамваї, автобуси, гуркотить підземна залізниця. Здається, цілий Берлін їздить з одного району в другий, бо підземка, автобуси, трамваї, — геть чисто переповнено. Куди вони їздять? Що вони роблять? Де добувають грошей?

Берлін… Центр великих технічних досягнень, центр торгівлі… Він породжує силу-силенну різноманітних агентів, перекупників, вояжерів, акціонерів, компаній. Ці можливості дають навіть службовцеві, що заощадив невеличку копійку, пустити її в рух, увійшовши потайки до компанії яких-будь „вільних“ приятелів.

Так утворюється той дрібний капітал по мізерних компаніях, що рухають торгівлю. Вся ця „шатія“ переповнює Берлін з його кафе, ресторонами, видовищами та розпустою.

Гонитва за легкою розвагою тих паразитних елементів утворила в Берліні, як і в усіх великих містах Німеччини, силу різноманітних кафе, кабаре, шантанів, нічних „пристановищ“…

Увесь Берлін оплутано театрами — „Рев'ю“. Це щось подібне до американських мініятюрів, лише з загостреною еротикою… Зміст цих „Рев'ю“ всюди майже однаковий, лише з різними відтінками „французького балету“, що неодмінно закінчується виходом майже голої жінки. Дивовижно-бульварний гумор-сатира; еротичні етюди, променад модного вбрання та трішки мілітаристичного духу — „салдатики-дітвора“.

Кафе, ресторани — з відповідною музикою, напоями й повіями різних станів. Все це одверто! Все це взаконено — все під захистом влади й доглядачів державного порядку.

Тут не говориться про робітництво, що принишкло в околицях, їм не до цієї фешенебельної розпусти „вищих верств“…
***

Після того, як готелі навчили розуміти, що таке німецька „точність“, „чемність“, „акуратність“, хутенько зорієнтувавшись, ми знайшли собі „родной“ пансіон.

Правда, це клуб всіх „покривджених“ долею „родной страны“. Тут можна здибати найрисковитішого спекулянта валютою, професора, чи просто собі купця-болгарина та дільця-голандця, що має півквартала будинків у Берліні, а сам чогось тут живе; і пересельця до Америки, що другий рік чекає візи, і сліжбовця, і „поета“, що живе на проценти від свого вкладу до банку…

Одним: словом — інтернаціонал соціяльних станів і професій.

Привабливо й спокійно. Те, що часом у вашій замкненій валізі портфель, що лежить на споді, випадково опиниться зверху та дивом буде одчинений і з нього зникне план Берліна — то-ж дурниця: не треба було приходити додому невчасно, тоді-б було все як слід і він-би був на місці й замкнений.., а що до плану Берліна, він-же певне випадково зник: на другий день ви його знову там знайдете!

Проте, не треба турбуватися за їжу і т. и.: господиня — взагалі прихильниця людей літератури! Вона з них дуже дешево править. Знаючи не німецьку звичку „земляків“ завжди приходити додому не тоді, коли це звичайно належить, вона швидко замовила для нас ключі від замків усіх п'ятьох дверей…

Неприємно тільки служкам готелю. Вони не мають спочинку. Цілий рік вони працюють сім днів на тиждень що-доби 14-18 годин. Вони не мають платні, а живуть з ласки постояльців, з того, що дадуть їм за послуги… ніякої тобі культосвіти, охорони праці та инших заходів і турбот…