Нотатки мандрівника/Епізод у саду

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нотатки мандрівника
Ол. Досвітній
Епізод у саду
Книгоспілка, 1929
ЕПІЗОД У САДУ.

Величезний парк Тір-Гартен сумує в задумі мряки… Гіпсові статуї вчених, ченців, кайзерів, королів, лицарів — мертвим кладовищем дивляться на широке асфальтоване шосе. Ці монументи тупі і безбарвні.

— Чого вони тут виставлені, немов зразки підприємця похоронного бюра?

— Тут відбита ціла історія Німеччини з її „великими“ людьми. Шедевр кайзерівської академії. Оздоба Берліну.

— Цвинтар.

Сутеніє.

По алеях парку, обнесеного низенькою загородою з написами „Переступати й ходити поза огорожею не можна“, майже ні душі.

Он лише плентаються дві зігнуті постаті в „котьолках“, що віджили свій вік…

Але ліворуч парку якесь шарудіння — гамір.

Купка людей щось немилосердно молотить кулаками й ногами.

Але ні галасу, ні крику.

Що за чудасія? Така бадьора розвага лупцювати один одного й без веселих вигуків?..

Мить — і кілька поліціянтів полетіли алеями, ходом висмикуючи свої палиці.

Їх лаковані гусарські каски полискують електрикою, що порснула з лихтарів вулиці.

Ще момент і поліціянти в натовпі молотять палицями, а за хвильку двоє з них брязнули об землю: їх певне теж не минули стусани бойців.

Засюрчали свистки й купа кинулася в розтіч.

Поліцаї вже встигли підвестися і кинулися навздогін за втікачами…

Але що за диво: по парку — ні душі.

Лише по алеям зигзагами, мчать по двоє, а за ними слідом поліціянти…

Ось двоє цивільних мчить у цьому напрямку й наче гончаки крутонули в зигзаг алеї, що звилася праворуч. Знову крутнули в ліву алею, в праву, просто, назад… А за ними, також стежкою праворуч, ліворуч, просто, назад, знову праворуч — по алеї мчалися, наздоганяючи втікачів, двоє поліцаїв… Ось двоє цивільних мотнулися десь там в сутіні парку ліворуч і зникли в темряві…

За кілька хвилин, витираючи хустками лоба, поверталися назад… засапані двоє поліцейських.

— Чому всі вони бігали алеями… хіба не краще тікати чи ловити навпростець?.. І швидче й ближче!..

— Чудасія… Хіба ви забули, що там є написи: „переступати й ходити по-за огорожею не можна“?

Тим і иншим певне й на думку не спало таке безглуздя, що можна дременуть через огорожу…

— Нічого не вдієш. Раз заборонено — не можна. Це, брат, ще з молоком матері…

— Невже так буде… коли революція настане?..

— Та де там!..

— Мені розповідали анекдот…

Приятель якось особливо зиркнув на мене, і я замовк…