Нотатки мандрівника/Епізод у саду
| ◀ Кіно | Нотатки мандрівника Епізод у саду |
Не смій думати ▶ |
|
Величезний парк Тір-Гартен сумує в задумі мряки… Гіпсові статуї вчених, ченців, кайзерів, королів, лицарів — мертвим кладовищем дивляться на широке асфальтоване шосе. Ці монументи тупі і безбарвні.
— Чого вони тут виставлені, немов зразки підприємця похоронного бюра?
— Тут відбита ціла історія Німеччини з її „великими“ людьми. Шедевр кайзерівської академії. Оздоба Берліну.
— Цвинтар.
Сутеніє.
По алеях парку, обнесеного низенькою загородою з написами „Переступати й ходити поза огорожею не можна“, майже ні душі.
Он лише плентаються дві зігнуті постаті в „котьолках“, що віджили свій вік…
Але ліворуч парку якесь шарудіння — гамір.
Купка людей щось немилосердно молотить кулаками й ногами.
Але ні галасу, ні крику.
Що за чудасія? Така бадьора розвага лупцювати один одного й без веселих вигуків?..
Мить — і кілька поліціянтів полетіли алеями, ходом висмикуючи свої палиці.
Їх лаковані гусарські каски полискують електрикою, що порснула з лихтарів вулиці.
Ще момент і поліціянти в натовпі молотять палицями, а за хвильку двоє з них брязнули об землю: їх певне теж не минули стусани бойців.
Засюрчали свистки й купа кинулася в розтіч.
Поліцаї вже встигли підвестися і кинулися навздогін за втікачами…
Але що за диво: по парку — ні душі.
Лише по алеям зигзагами, мчать по двоє, а за ними слідом поліціянти…Ось двоє цивільних мчить у цьому напрямку й наче гончаки крутонули в зигзаг алеї, що звилася праворуч. Знову крутнули в ліву алею, в праву, просто, назад… А за ними, також стежкою праворуч, ліворуч, просто, назад, знову праворуч — по алеї мчалися, наздоганяючи втікачів, двоє поліцаїв… Ось двоє цивільних мотнулися десь там в сутіні парку ліворуч і зникли в темряві…
За кілька хвилин, витираючи хустками лоба, поверталися назад… засапані двоє поліцейських.
— Чому всі вони бігали алеями… хіба не краще тікати чи ловити навпростець?.. І швидче й ближче!..
— Чудасія… Хіба ви забули, що там є написи: „переступати й ходити по-за огорожею не можна“?
Тим і иншим певне й на думку не спало таке безглуздя, що можна дременуть через огорожу…
— Нічого не вдієш. Раз заборонено — не можна. Це, брат, ще з молоком матері…
— Невже так буде… коли революція настане?..
— Та де там!..
— Мені розповідали анекдот…
Приятель якось особливо зиркнув на мене, і я замовк…