Перейти до вмісту

Нотатки мандрівника/Не смій думати

Матеріал з Вікіджерел
Нотатки мандрівника
Ол. Досвітній
Не смій думати
Київ: Книгоспілка, 1929
НЕ СМІЙ ДУМАТИ.

В Німеччині існує легально комуністична партія — авангард робітничої класи Німеччини. Легальність ця полягає в тому, що уряд через свою поліцію що-дня заарештовує провідників її. Головною метою правителів є різноманітні винаходи… (на які не шкодують грошей), як урядження, на робітничих мітингах та в комуністичних книгарнях фашистських путчів, після чого винні бувають неодмінно ті, кого поліція намітила ізолювати. В таких випадках комуністи „признавалися“ в злочинах, в змовах та замахах… документально… То дарма, що згодом виявилося, що ці „комуністи“ були не хто инші, як простісінькі собі службовці жандармерії… Це пусте… Головне, „роздути кадило“… А там, хіба хто повірить з дійсних німців, що то інсинуація?.. Пусте! Хіба для цього даремно в штабі поліції сидить „комісія для розроблення нових випадків злочинств“. Справа „ЧК“ — гамбурзька історія — це-ж шедевр винахідливих митців „захисників Німецького Царства. Не дивно, що по тюрмах Німеччини завше сидить не менше, як тисяч з пять…

„Демократичний“ уряд, звичайно, засадив-би всіх комуністів, але не вистачає місць… Та й де набереться судів щоб судити, бо-ж „цивілізована“ Німеччина не Польща, де без суду садовлять тисячі… В ній всіх судять.

А чи знає хто, що значить бути активним у Німеччині? Активним у тій країні, де панує психологія обивателя, атрофувавши всякий протест, всяке думання?

Не смій думати так, як ти хочеш, не смій протестувати.

За тебе думає уряд, а ти думай і роби так, як вимагають оті німі написи — „не займай“, „ходити не можна“, „стільки-то роботи“, „тоді їсти“, „тоді спати“. Одним словом, за кожний твій крок потурбувався уряд, а що поза приписом — те „від лукавого“…

А тут на̀ тобі — якісь такі гольтіпаки в заялозених блузах щось по-своєму думають та ще виявляють якісь дивацькі протести…

Спадкоємці кайзерівського виховання й приписів — щиро й неухильно продовжують велике діло машинізації й стандартизації мислення…

Легальність? — потрібна річ. Вона-ж дає кращі можливості виявляти, хто що думає, як думає і що гадає робити…

Не диво, що при такім легальнім становищі збори організації „легальної партії“ одбуваються кожен раз таємно, иноді переносячись кілька разів за вечір з одного викритого шпиками місця до другого. Тому не дивно, що для того, щоб літератор міг перебалакати про літературні справи з поетом У чи випити кави, — треба тихцем упорядкувати рандеву де-будь на куховарні, або у якоїсь невтральної особи… бо-ж хіба приємно при легальнім становищі, коли ти належиш до КПГ, а за тобою ходять назирці, сидіти у себе з приятелем і кожну мить відчувати, що ось-ось насуне поліція й під виглядом „шукання злодія“, що, мовляв, здається, сюди втік, почне трусити, оглядати… кешені.

Не диво, що вчора поету Х спекли діло за те, що літ з десять тому він виголосив заклик серед школярів повалити уряд та вихваляв уряд, з яким Німеччина була не в приятельських відносинах, а художникові — впаяли діло за малюнок „антиморалі“, образи парламента та невизнавання кодексів реєстрації думок, і за те, що без дозволу почав малювати те, що за приписами не належало.

Одним словом, повне легальне становище в „цивілізованій“ демократичній Німеччині — царстві кайзерят, гінденбурзят, стіннесят, барматят…