Перейти до вмісту

Нотатки мандрівника/Журналіст у Зоопаркові

Матеріал з Вікіджерел
Нотатки мандрівника
Ол. Досвітній
Журналіст у Зоопаркові
Київ: Книгоспілка, 1929
ЖУРНАЛІСТ У ЗООПАРКОВІ.

Чверть години їзди в околиці — авто домчав до „Тір-Гартену“. Це не Берлинський „Тір-Гартен“ — парк, де нема жодних звірят, — це справжній тір-гартен.[1]

Величезна площа. Сад.

Африканські, індійські, китайські узгір'я, природні скелі, по яких сновиґають мавпи.

Білі скелі північного льодовитого схилу, де поважно гойдаються білі медведі, в штучно-витворених басейнах борсаються, пірнають, жирують тюлені — морські леви, а з другого боку вусаті моржі…

Різноманітні звірі, різного сорту птахи — мають свої природні містечка й лише леви, леопарди, вовки, лиси, бурі ведмеді, слони, бегемоти — в клітках сумно чекають на літнє тепло, щоби зі шкляного теплого павільйону перебратися на свіже повітря.

Змії, гадюки, ящірки, різні тварини, комахи, рослини півдня займають окремий майдан саду, теж перебравшись на зиму до особливих павільйонів.

Але людей, глядачів, майже нема. Нас четверо та он несміливо зазирає до кліток тварин якась зеленкувата постать.

Постать незабаром пересовується до нас, і ми оглядаємось разом.

— Вибачте, — несподівано по-руськи звертається особа після довгенької мовчазної співкомпанії. Ви певно українці, я колись теж був українцем… правда, я не вмію ще говорити, але… я з Київа…

З нервових пояснень, дивацько льокайської запобігливости видно, що це один з „емігрантів“…

— Чого-ж ви тут?..

— Та бачте, — підлесливо, винуватим тоном пояснює… — Я журналіст… З німцями евакувався… Безглуздо зробив… Хіба я капіталіст? А тепер ось шість років, немов Каїн… Тягне додому… Шо його робити? Чи не порадите…

— А звідки ви знаєте, що ми з радянських республік?

Постать зщулилася… Справді, як безглуздо вийшло в неї… Як вона так зразу… Треба було-б трохи поспитати…

— Нічого не порадимо… Ми лише можемо співчувати…

— …Мда… — й постать непомітно зникає…

Це з тих, які служили всім: і жовтим, і білим, і німцям, з тих, що українізувалися за гетьмана та забули мову, з тих, що служать німецьким, французьким охранкам та иншим, хто як собачку полащить та кине шматок м'яса.


Цікавий зоопарк добором звірин, тварин та рослин.

Але даремно ви будете шукати цікавого в Гамбурзькім музеї. Тут накопичено, правда, всього потроху — скульптурних копій та оригінальних малюнків, як у старовинника, що дає де-яку уяву і про Рим та Асірію й про німецьке, голандське та італійське мистецтво. Проте, чогось суцільного нема… Надто бідно. Правда, тут є й з футо-кубізму останніх часів Німеччини 1924 року, але все це своїм змістом таке мізерне, таке трухляве, що не дає жодного уявлення про мистецтво 1918—1924 років.

Ми знаємо, що Німеччина цього часу має великих майстрів пензлю, що відбивають епоху класової боротьби й розкладу буржуазії — проте їхній творчості немає місця в цьому музеї, хоч вони й займають катедри при академіях…

Влада не хоче зберегти музей, як відбиток епохи, вона зберігає лише те, що їй до вподоби, що не породжує в головах глядачів нових думок… Тому-то й немає тут творів великих революційних майстрів. А Гамбург такий багатий на них!

——————

  1. Зоологічний сад.