Нотатки мандрівника/Література й творці
| ◀ Демократизм і Жанна д'Арк | Нотатки мандрівника Література й творці |
„Клярте“ ▶ |
|
Франція останніх часів не має ще класової пролетарської, як ми звемо, культури. Та культура у формі памфлетів, звісток і віршів похапцем писаних, доки що розвивається на стінних газетах — шматочках паперу, вивішуваних у… вбиральнях, иноді по цехах. Не диво. Пролетаріят Франції ще не в силі утворити кадри культурників, учених, літераторів. Вони заповняються з шерегів інтелігенції, так само хиткої як і німецька.
Хіба дивно, що Анатоль Франс був другом робітництва, або Анрі Барбюс є письменником поневолених! Раз, два, — й кінець.
Зради з боку культурників і ватажків ввесь час були так часто, що робітництво вже зневірилося в них (не забудьмо Бріанів — „друзів“ і ватажків робітництва — що на спинах пролетаріяту осягнули „становища“).
Хіба дивним буде, що сотні часописів (а їх у одному Парижі до 500), всі видавництва, письменство — до послуг капіталу.
У Франції кожна верства суспільства, починаючи від сенаторів, вчених і, через клерка та дрібну перекупку, аж до проституток; має свої твори „красного“ письменства, тільки пролетаріят їх не має. Тут не згадується про творчі одиниці Барбюсового типу.