Нотатки мандрівника/Музей Інвалідів

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
МУЗЕЙ ІНВАЛІДІВ.

Але Париж має й околиці, де люди не помічають цієї краси й веселощів, він має цілі табори родин, що розташувалися по незручних, півтемних будинках, родин тих, що свого часу за „великих революцій“ були закатовані, знищені.

Як не намагалися володарі Франції протягом півсотки літ знищити всякі ознаки великого початку боротьби — проте вони лишилися, вони зберігаються навіть у музеях, чого сами володарі не знають. А сотки тисяч тих, хто працює на це веселе місто, знають кожен куточок, кожен камінець, забризканий кров'ю великих борців… І ці реліквії мимохіть впливають навіть на тих, хто ворожий цій борні. Хіба не диво, що Ілля Еренбург, цей парнасовець, постійний одвідувач „Ротонди“, той, хто на світ дивиться, мовляв, „наплювать“, „моя хата з краю“, „я всіх ненавиджу й усіх люблю“ — він написав „Люльку комунара“… Хіба ті мітральези, що переховуються в „Музеї Інвалідів“ — Наполеонівському пам'ятнику — як зразок минулої військової Франції та її непереможної міці — хіба вони не нагадують собою десятки тисяч знищених комунарів?.. А іржа, що ото повила старовинні музейні мітральєзи, хто може ручитися, що вона не є слідами крови тих, кого перед дулами розстрілювали з цих мітральєз…

А чудесні малюнки вояків, маршалів, епізоди величних боїв знаменитих Т'єрів, хіба вони не записані в історію класової боротьби, хіба їх не читають сотні тисяч, мільйони французів?!.

І все це тут, в Парижі, в знаменитому „Музеї Інвалідів“, — ореолі мілітаризму „великої Франції“…

Тут не поможуть ні величні храми з єгипетськими гробницями Бонапарта, ні тисячерічні обеліски, виставлені на показ усім на Конкорді, і ніяке замовчування й замазування иншими красотами „Лувра“ очей тих нащадків, що лишилися, що голодують і… що дають велич Франції.