Нотатки мандрівника/„Яр“
| ◀ Промахнувся | Нотатки мандрівника „Яр“ |
На Гамбург ▶ |
|
|
С Новым Годом!.. Пусть без штук и без панамы |
З цього новорічного віршу видно, як мало бажає чорно-жовта еміграція.
Надіймося на Мума й вільніше дихаймо. Не забуваймо про діяманти на руках наших дам, що мусіли вони спродати (о, гірка доле!), та побажаймо, щоби вони не тинялися нафарбовані біля притонів, куди кинула їх тяжка доля…
Тут вся біографія еміграції. Три шари її: невеличкий верхній, що мав грошики, встиг присмоктатися до німецького капітальця і разом з ним, потроху відновляє свої „збитки“, поповняючи капіталець із того, що часом дає їм европейсько-американський імперіялізм на боротьбу за „велику неділиму“; середній — це той, побажання якого висловлює вірш, — він тепер за все: „і в рестораціях за кельнерів, і до послуг поліції за агентів, за вояжерів, за комісіонерів, він тепер іде на те все, що колись творив, яко ідеолог і керманич та слуга царату, через инших…
Третій шар — це простяки, що потягнулися хвостом за цими двома — світ-за-очі; тепер покаялися і мріють повернутися. Їх душить чуже оточення, їм далекі мрії перших двох шарів — їм однаково — аби дали жити, служити, торгувати, втопитися в науку або робити фізично, як це вони роблять „на чужих“…
Їх завше повно в присінках пашпортового відділу представництва СРСР і консульств…
Перед вами широко розчиняються двері й чемний, стрункий, вже літній красунь, тримаючи однією рукою двері, — другою чемно запрохує до господи, низько вклоняючись… Черкеска від поклону щільніше обтягує стан одвірного, а кубанка трохи зсунута на лоба.
Музики метушаться, нервово хапають інструменти… Циганка танцюристка стає в „па“, вигинаючи свій стан.
Одним словом, Московський „Яр“ 1912 року…
Але… маленьке „але“. Рівниця лише та, що в тім „Ярі“ перед ними розчиняли двері, метушилися музики, циганка ставала до „па“, тепер — вони самі це роблять…
О, хіба не зуміли вони піднести цю галузь на належну височінь?.. Хай знають німці й чужоземці — що „Велика Неділима Росія“ живе, що традиції її не вмерли.Одначе порожненько в цім „Ярі“, щось мало приваблює він чужоземців. Певне, не можуть врозуміти дивних традицій „Великої Неділимої“… А може сором і їх бере (ой лишечко), мати льокайські послуги тих, з ким не так давно разом ділили здобич, разом гуляли в „Ярах“, разом здобували „прибутки“, катували „чернь“.
Ось тому „чужоземці“ свого фатерлянду й инших дружніх за Давсом країн краще підуть в
де господар і служки — німці, де не стріваються вони з льокаями, своїми „вчорашніми“ приятелями, де краще на вчорашніх приятелів дивитися з-за столика в штучному присмерку кабінок, як вони триндикають на балабайках, вибрязкують на бубнах, витріскують „на ларьках“, старано, зухвало до хрипу виспівують „національні“ веселі пісні та вихрясто, як колишні їхні — „Ваньки й Таньки“ двораки або „по заказу“ в „Ярах“, „Медведях“ — цигани витинали до нестями „Тріпака“…
Краще їм непомітно через служку подати „на чай“ за „увеселение“, аніж почувати їх кожну мить біля себе.
І сюди, повеселитися, подивитися на колишніх „людей“, князьків, княгинь — людей з великого панства — ідуть фатерляндці й давесовці.„Скачи, враже, як пан каже!“ Тільки паном тут лишилися вчорашні приятелі, а вони скачуть…