обора

обора

Обо́ра, ри, ж. 1) Загонъ (загороженное мѣсто для скота). Сімсот овець на оборі. Нп. Тобі, мати, новії обори, мені давай рябії корови. Мет. 2) Желобокъ въ видѣ круга, сдѣланный циркулемъ или подобнымъ инструментомъ въ деревѣ — напр., чтобы вырѣзать дно круглаго сосуда или для инкрустированія предмета втискиваемымъ въ желобокъ металломъ. Шух. I. 250, 277, 281. 3) Круглая дыра въ обуви, сквозь которую протягиваются воло́ки. Шух. I. 121.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924