Одинокий вломник на селі
 |
 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ПІД УПРАВОЮ А. ЯСЬКОВА.
Арсен.
Ґастон, сельський шляхтич.
Барон.
Комісар поліції.
Баронова.
Юлія, покоївка.
Покоївка (виходить випереджуючи Арсена, убраного як волоцюга; у руках має ліхтар зі свічкою).
Арсен. А чи знають пані певно, що нас ніхто не бачив?
Покоївка. Алеж ні, напевно ні. Тепер почекайте тут трохи на мене. Верну зараз, хочу лише побачити зі сходів, чи я добре замкнула двері для служби. (Виходить).
Арсен (на переді сцени). Немає нічого так немилого під сонцем, як вкрадатись в цілях рабунку до дому людей, яких не знається… Завше це якось глупо і незручно… повиннося красти тільки у знайомих… Красти слідує в домі, до якого часто приходиться в гості і взагалі там, де наша присутність не є нічим незвичайним. Коли застається когось, як я, лихо одягненого, у так гарній кімнаті, зараз люде думають, що не тут його місце… Але щож? Усі ці гадки приходять мені тоді, коли вже за пізно відмовити… Коли мені хто пропонує інтерес, довго не задумуюся. Бачу спроможність і кажу собі: не треба її пропускати і забираюся живо до праці. Бо і часи тепер дуже тяжкі… (Сідає па фотелі, виймає з кешені малий запасник і переглядає його). Коли подумаю, що протягом одного місяця я украв всего: чотири… пять… шість курок… і поломані тачки. Найкращий мій заробіток це була мошонка якоїсь дами, у якій находилось лише два франки, дуже стертих і кавальчик тафти. Минулий місяць був дещо кращий з причини пожару корінного склепу: удалося мені тоді врятувати паку чеколяди. Не хочу говорити про цього старого добродія, котрого в часі другої подорожі виратував з вогню. Це мені принесло малу винагороду пятьнацяти франків… (Сідає). Добре тут сидіти у такому фотелі. Якби я мав дома такий фотель, як оцей і хліба та сира доволі, без надуми кинувби ці інтереси.
Покоївка. Ось я. Нема небезпеки. Пані буде тут доперва за пів години. Пішла відпровадити пана аж до кінця алєї в парку.
Арсен. Ваш пан їде до Парижа?
Покоївка. Так. Длятого мусимо користати з цеї ночі. Це є перша ніч, яку пробуде поза домом. Від часу, як оженився, не виїхав ніколи на ніч з дому.
Арсен. Чи то старий чоловік?
Покоївка. Ще й до того злий і сварливий. Це невиносимий чоловік.
Арсен. Прошу мені тепер вияснити, що маю властиво робити?
Покоївка. Це неважко. Сховаєтесь в оцій ґардеробі і будете чекати, аж пані підуть спати. Коли будете могли припускати, що вже спить, вийдете на пальцях і возьмете ключі, котрі вона завше кладе на цім малім столику. Пізніще підете до ціх дверей; котрі вона завше сама замикає, відчините їх легенько і осторожно і подасте ключі мені. Я буду чекати в сінях. Пізніще, це вже моя справа зійти до сальону, відчинити касу і виняти звідтам папері, яких потребує пан Нікдан, контркандидат нашого пана при виборі депутованого. Занесу йому ще цього вечера, дістану приобіцяну заплату, а вам дам за ваш труд триста франків. Два дні тому панство виповіли мені місце і тому мені приємно, що можу їм зробити такого малого збитка.
Арсен. Але чому пані самі не возьмуть ціх ключів?
Покоївка. Бо моя пані, після мойого відходу, замикається завше вечером у своїй спальни.
Арсен (котрий слухав цього оповідання з заклопотанням). Це справа вельми скомплікована! Мушу вас одначе попередити. Наколи ваша пані проснеться, з моєї руки і волос з голови її не спаде. Я не приніс з собою ні пального оружжя, ні жадного приладу до удару. Під зглядом узброєння маю при собі лише пастильки від мігрени.
Покоївка. Вона не проснеться, не маєте чого боятися.
Арсен. Мусите знати, що вбивати, це не моя спеціяльність. Раз я зімлів в одному замку з тої причини, що убив… подушку.
Покоївка. Подушку?
Арсен. Так, це було у сторожа замку. Прийшов туди в ночі, виломив двері, кинувся на ліжко, але сторож цеї ночі на ньому не спав. Ранком я побачив, що мої удари падали на порожнє ліжко.
Покоївка. Алеж тут зовсім не йде про те, щоби паню хоч у найдрібніщий спосіб скалічити. Вона була для мене завсігди дуже добра. Є це незвичайно чесна жінка, і не зробилабим їй ніколи нічого злого, хиба би цього в дійсности вимагав мій інтерес.
Арсен. Значить справа полагоджена, що коли наробить крику, я буду виправдуватися. Врешті, вкраду охотно все, чого зажадаєте. Є тут може яке цацко, яке би вам зробило приємність? Я цього не можу знати, прошу подивитися і сказати, що може вам придатися, бо як що раз відси вийду, так вже більше не верну. В кожному разі я волівби бути де инде ніж тут… Ах, Марґарито, для чогож ви мене вибрали?
Покоївка. Не називаюся Марґарита.
Арсен. Це може бути… Ви не бачили, на сцені „Вежі з Нель“? У цій драмі виступає: жінка, яка називається Марґарита. Ах Марґарито, для чогож ви мене вибрали?Покоївка. Бо ви є єдиним злодієм на селі.
Арсен. Це правда. Треба бути цілком нездарою, як я, до нічого нездатною, щоби прийти працювати у такій дірі.
Покоївка. Тепер відповідна хвиля сховатися. Ідіть до цеї ґардероби… (Іде на ліво). Лишаю вам дещо відхилені двері. Будете слідити мою паню. Коли побачите, що спить, вийдете обережно.
Арсен. Прошу мені цього не повторяти, я вже це чув. Коли про це думаю, чую неспокій в серці. Прошу мені краще говорити про мої триста франків. Коли подумаю, що минулого місяця я не приняв у школі їзди на колесї посади учителя…
Покоївка. Треба було приняти.
Арсен. Мене перестерігали, що це важкий фах… Послухайте, Марґарито.
Покоївка. Щож вона робить, ця ваша Марґарита?
Арсен. Наколи мені це удасться, ви приобіцяли мені…
Покоївка. Що тільки самі схочете.
Арсен. Що? Це ні, тільки те, про що ми умовилися: триста франків. (Дивиться на неї з боку) Але про те в цій хвилині не думаю.
Покоївка. А про що?
Арсен. Про ніщо.
Покоївка. Іду тепер по мою паню.
Арсен. Колиби хто міг читати, що діється у моїй душі, дуже здивовавсяб. Ах! (Потрясає головою, якби хотів відогнати настирливі думки). Наперед куплю собі ровер, таким чином могтиму працювати в цілім окрузі за виїмком Марсіні, де терен не є корисний… Куплю старий ґрат за пятьдесять франків, а коли трапиться нагода, заміняю його на далеко кращий. Можна бачити нераз дуже гарні, залишені на тротуарах… (Іде наслухувати до дверей у глибині і вертає на авансцену). А потім хто знає? може верну до Парижа… Недавно перебував я там на перегонах… Мав зносини з найбільш елєґантним товариством. В алєї Клєбер брав завше візника Губера, в алєї д'Антен візника Фюстена. Ах, це були добрі часи! Пст, хтось іде по сходах… Колиби хтось хотів заняти моє місце, я уступивби йому охоче, під корисною умовою. (Входить до ґардероби і лишає відхилені двері. Видко його там через незамкнені двері. Баронова з покоївкою входять через двері в глибині.)
Баронова. Юлія може йти спати.
Покоївка. Пані самі розберуться?
Баронова. Так.
Юлія. Замкну віконницю.Баронова (живо). Ні… Лишу вікно відчинено, мені дуже гаряче. Прошу іти.
Арсен (наслухуючи). Ту не моє місце, це не дасться заперечити. Волоцюга є всюди у себе дома, крім дамської ґардероби. Я є у чужих людей. Суспільність є для злодіїв надто строга і несправедлива. Наколиб люде знали всі прикрости і упокорення, на які чоловік наражується у нашому ремеслі! Наколиб н. пр. тепер ця пані відчинила двері і спитала мене, чого тут шукаю, це не булоб мені до смаку. (Заглядає у глуб ґардероби). Як ту сумно! Є тут в дійсности сукні, котрі мають мати милий запах, але на жаль, маю затканий ніс… (дивиться на двері). На щастє паде сюди трохи світла, що мене дещо розвеселює і уприємнює мені побут в цьому місці. Коли це світло згасне, буду мати доказ, що баронова вже поклалася. (Коли ці останні слова говорить, баронова наближається до ґардероби і замикає двері).
Баронова (іде до вікна і глядить на двір). Не видко ще нікого. Рів навколо темний… місяць кидає слабе світло на протилежне поле. Сумне тло для першого злочину… За пять хвилин він буде тут… (Іде наперед сцени). Дивна річ, що так важний випадок, так слабе робить вражіння на мене. Без сумніву, ця думка, що зраджую мужа, має для мене певне значіння. Якже воно слабке супроти моїх давніх дівочих мрій про чар першого проступку! Перший проступок! Як велику вагу мали колись ці слова у моїх дівочих снах, далеко більшу, ніж шлюбна ніч… Боюся, що розчаровання буде ще більше… Мій шлюб відбувся принайменше урочисто, з великою парадою і виставою, в присутности маси глядачів, котрі мені завидували… Супружа зрада відбувається без музики і публики. Сам на сам у двох в тишині кімнати, ця думка морозить мене.
Коли піддаючись нагальним просьбам Ґастона, я позволила йому прийти сюди вечером… дивна річ, як мало мені на цьому залежало. Але муж мій відїзджав, треба було користати з нагоди. Нагода! Є це дурна річ, але наймудріші розумовання упадають супроти цеї гадки: мужа нема дома, треба його зрадити. Ах так, зрадити його, це щось нового, невідомого! Жадне розумовання не має ваги, коли промовляє за удержанням дотеперішнього стану.
Цей юнак має елєґантний вигляд і бездоганний уклад. Без сумніву презентується найкраще у всій околици. А крім цього дав мені зрозуміти, що мене кохає. Коли жінка на шляху життя зустріне молодого чоловіка, котрий її кохає, важко не відплатитися йому взаїмно, хочби дрібочкою кохання…
Вже одинацята година… (Глядить на вікно, пізніще відвертає голову у противний бік). Я чула крик сови. Це він… Наслідує знаменито голоси всіх звірят і автомобілів. Ми умовилися, що має прийти сюди в товаристві двох довірених слуг, котрі принесуть довгу дошку. Мають закинути її через рів і приперти до вікна, немов зводжений міст. (Видко кінець дошки, яка показується у вікні). Не смію дивитися в цей бік. (Відвертається. Ґастон показується у вікні на дошці і скаче наземлю).
Ґастон (кладе палець на устах). Прийшов тільки на хвилинку. Добрий вечір найдорозча. Сумнівався чи прийти, але треба було вас попередити. Муж має деяке підозріння. Пані думають, що він є в дорозі до Парижа? Зовсім ні. Поїхав лише до першої стації і вертає на нафтовому трициклі, ведучи за собою комісара поліції сусіднього містечка.
Баронова. Тоді утікайте як найскорше.
Ґастон. Маю час.
Баронова. Це доказ великої відваги, що ви прийшли тільки з тою метою, щоби мене перестерегти.
Ґастон. Так… Це є навіть нерозвага. Але маю двацять пять років. Коли не поповню тепер, в цім віці, таких гарних нерозважних вчинків, колиж прийде на це пора?.. Я шляхтич, а в наших часах демократичної трусости і слабости, повинні власне шляхтичі давати приклад гарної нерозваги. (З виразом суму). Більше геройства!.. Геройства! (природним тоном). А врешті дошка вже була куплена, люде замовлені, треба було з цього користати, тим більше, що пані муж ніколи не догадавсяб, що я міг прибути цею дорогою… Чи пані чують голоси коло брами подвіря?
Баронова. Так, утікайте.
Ґастон. Утікаймо разом.
Баронова. Ви мене лякаєте.
Ґастон. Не напираю довше… Відходжу… Поцілуя на дорогу… (Цілує її). Пращайте. А ось поема на сто пятьдесять рядків, котру я велів скласти мойому молодшому братові на вашу честь… Прошу ще приняти мій портрет… і цю батистову хусточку, замочену у мою кров… і цю рукавичку… (шукає по кешенях). Маю також при собі квітку, вложив її до кешені.
Баронова. Ідіть вже тепер… Дасте її мені иншим разом… Чую кроки на сходах…
Ґастон (стає одною ногою на ґзимсі вікна). У найблизчу пору, коли ваш муж направду відїде, прошу мене вчас про те повідомити. Найду спосіб відвідати паню, ще у більш незвичайний спосіб, як сьогодня. До побачення… моя люба.
Баронова (через вікно). Прошу дошку забрати.
Барон. Я.
Баронова. Що за я?
Барон. Я, Октавій.
Баронова (отвирає двері). Якто, ти не поїхав?
Барон. Ні, і ти знаєш добре, для чого я вернув.
Баронова. Не розумію, що хочеш через те сказати!
Барон (вказує на свойого товариша). Цей пан є комісаром поліції… Послухай мене краще, шкода марнувати час і безпотрібно випиратися. Недавно закрався сюди чужий мужчина. (Баронова затрусилася). Ґрум бачив, як Юлія провела чужого мужчину ціми дверми. (Показує на двері в глибині. Баронова глядить на нього здивована, потім з полекшою зітхає).
Баронова (тоном визшости). А так! Увійшов ціми дверима до покою. Бачу, що ви надто добре поінформовані. Дано вам знамениті вказівки. Але чомуж панове не починають шукати? На що властиво чекаєте? Мій коханець є в цьому помешканню, тут скривається. Так, мій пане, маю коханця. Мені приємно, що можу тобі це заявити супроти цього пана, яко свідка. Є молодий, гарний, сто разів елєґантніщий від тебе, є з доброї раси і має гарні манєри. Алеж прошу його шукати. Деж він може бути? Чи не є случайно під моїм ліжком? Ні, буде радше у цій ґардеробі. Це природна схованка коханців. Ідіть там панове його шукати!
Барон. Слухай Анрієтто, чи мавбим помилитися? Чи мене дійсно зле поінформовано?
Баронова. Алеж ні, не поінформовано вас зле, коли кажу ще раз, що він там. (До комісара, вказуючи на двері ґардероби). Відчиніть ці двері, скоро вам кажу, що там є схований мужчина!
Комісар (іде до ґардероби і відчиняє двері). Дійсно, тут є якийсь чоловік!
Баронова (остовпіла). Як то, там хтось є?
Барон. А віроломна жінко!.. Виходьте звідтам, виходь денді, помадований фірцику!
Арсен (на переді сцени до себе). Не знаю, чи після приписів устави, сам факт, що мене зловлено серед ночі в чужім домі, може спонукати кару за злочин крадіжи, коли крадіж не була поповнена. Я бажавби певних інформацій в цьому напрямі.
Барон (до баронової з глухою злістю). Отже це з тим чоловіком! Алеж це верх перверзії. (Баронова перелякано відступає). (До комісара). Я розбитий на мязґи. В ґрунті річи волю, що справа взяла такий оборот. Сам вибір такого індівідуа виказує ясно хоробливий стан. Я не є мужем злочинної, але хворої жінки!
Баронова (чує останні слова). Панове, ці підозріння гидкі. Не знаю цього чоловіка. (До комісара). Це злодій, що сюди закрався…
Комісар. Так, знаю добре цей метод оборони. Думаю, що і цей пан застосується до нього, бо ґалянтерія накладає обовязок дискреції. (До Арсена, котрий тримається на боці). Ви, як здається, злодій?
Арсен (живо). Зовсім ні, мій пане. Я не злодій… Все свідчить проти мене, але я не злодій. Наколи я сюди закрався… (Осяяний наглою думкою). Це жіноча справа!
Барон і Комісар (рівночасно). А то падлюка!
Барон. Оце моя пані, що трапляється жінкам, котрі, як ти шукають коханців у низчих верствах суспільности! Оце яку находять там делікатність. (До Комісара). Позвольте мені покарати цього падлюку.
Комісар. Ні, пане бароне, жалую, але не можу на те позволити. Прошу врешті затриматися, бо думаю, що ви є на хибній дорозі. Цей чоловік безумовно злодій, бо цього випирається. В противному випадкові, говоривби, що він злодій, наколиб ним не був. Це факт незаперечений.
Арсен (до себе). До цього часу нічого не украв, не поповнив значить ще жадного злочину. Ах, коли б я мав під рукою карний кодекс. Требаби завше мати при собі малий кешонковий кодекс. Істнують мініятурові видання карного кодексу, котрі коштують шістьдесять пять сантімів.
Комісар (до барона). Чи можу вам, пане бароне, дати добру раду? Попросіть свою паню о вибачення і старайтеся всю річ так уложити, щоби ми могли цю справу затушувати. Присутність цього чоловіка у вашому замку і його виправдування справлять, що в цілій околици кружлятимуть на цю тему найогидливіщі сплетні.
Барон. Оце тисяча франків, прошу йому їх дати; (Барон іде до баронової і витягає до неї руку. Баронова по хвилині вагання, подає йому руку).
Комісар (до Арсена). Як називаєтеся?
Арсен. Моє хрестне імя Арсен.
Комісар. А назвиско?
Арсен. Теж Арсен.
Комісар. Чим займаєтеся?
Арсен. При нагоді продаю конфеті.
Комісар. Слухайте тепер, що вам скажу. О пів до першої їде звідсіля потяг до Парижа. Відпроваджу вас до цього потягу. Ось вам тисяча франків, котрі вам дає пан барон, щоби ви негайно покинули цю місцевість. А старайтеся не попастися більше у мої руки, бо инакше засаджу вас негайно до арешту.
Арсен (до барона). Дякую вам… Ви чесний чоловік. Але і я умію бути вдячний, і дам вам за те добру раду. Не залишайте більш в касі паперів, які там находяться. Вони там не є в безпечному місці.Барон. Відкіля знаєте?
Арсен. Не старайтеся всего розуміти… Від десяти хвилин діється тут багато такого, що і я сам не розумію, а однак, як бачите, не стараюся це збагнути… Даєте мені тисячу франків, це мені вповні вистарчає… (звернений до публіки). Це що мені тут трапилося, є дуже моральне. Наколиб я був поповнив лайдацтво, діставбим триста франків. Залишаюсь чесною людиною — правда мимо волі — і це мені приносить тисячу франків. Є це научка, котру тямити буду так довго, доки буде тревати… цей тисячуфранковий білет… (Іде в глибину сцени). Пращайте панство сердечно. У вашій ґардеробі подер загортку о цвях у стіні, але не жадаю жадного відшкодовання.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| 1) | Гр. Марусин: „Хоч раз його правда“ шутка на 1 дію, другий наклад |
0·20 |
| 2) | Д. К.: „Неповелося“, фарса на 1 дію |
0·20 |
| 3) | Ле-ле: „Перший голова Ревкому“, фарса на 1 дію зі співами |
0·20 |
| 4) | Ле-ле: „Після равту“, фарса на 1 дію зі співами. Дієвих осіб 6. 24 стор. |
0·20 |
| 5) | О. Бабій: „Воєнна любов“, жарт на 1 дію зі співами: дієвих осіб 5. 16 ст. (друге вид.) |
0·20 |
| 6) | І. Сурґучев: „Осінні скрипки“, драма на 5 дій, переклад Й. Стадника |
0·75 |
| 7) | Микола Айдарів: I. „Фіцлі-Пуцлі“, жарт сценічн. на 1 дію; |
0·20 |
| 8) | А. гр. Фредко: „Які хорі, — такі доктори“, комедія на 1 дію в пер. Стадника |
0·40 |
| 9) | Леонід Андреєв: „Життя Людини“ драма в пер. Федора Дудка, 8 арк. друку |
1·00 |
| 10) | Й. Стадник: „Він не заздрісний“, жарт на 1 дію, 2 арк. друку |
0·30 |
| 11) | А. П. Чехов: „Медвідь“, шутка на 1 дію |
0·20 |
| 12) | М. Старицький – М. Степняк: „Ніч під Івана Купала“, 1 дія |
0·20 |
| 13) | Ф. Гриневич: „Сатирично-гумористичні монольоґи“ для сцени, ч, І. |
0·30 |
| 14) | В. В. Білібін: „Дракони“, жарт на 1 дію |
0·20 |
| 15) | М. Степняк: „Ніч пів Різдво“, сцен. карт. |
0·20 |
| 16) | Ф. Дудко: „Гріх“, драм. карт. |
0·15 |
| 17) | В. Самійленко: „У Гайхан Бея“ |
0·40 |
| 18) | „Сатана в бочці“ |
0·20 |
| 19) | В. В. Білібін: „Танцюрист“, комедія |
0·20 |
| 20) | Фр. Аляхнович: „Пташка щастя“, 3 дії |
0·30 |
| 21) | Нікорович: „Ніч новоженців“ 1 дія |
0·20 |
| 22) | О. Мірбо: „Злодій“, 1 дія |
0·30 |
| 23) | А. П. Чехов: „На битому шляху“ |
0·30 |
| 24) | М. Майно: Гордість, 1 дія |
0·15 |
| 25) | У. Балевичева: Не всі дома |
0·30 |
| 26) | Сатирично-гум. Монольоґи, часть II |
0·30 |
| 27) | Тріст. Бернар: Одинокий вломник на селі, комедія на 1 дію |
0·30 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| 1) | Мартиневич: „По коляді”, жарт на 1 дію |
0·15 |
| 2) | Гр. Марусин. „Пан писар” комедія на 3 дії |
0·40 |
| 3) | С. Калинець: „Сватання в нецках”, жарт на 1 д. |
0·20 |
| 4) | „ „Знахорка Сороха”, сцен. карт. на 1 дію |
0·25 |
| 5) | Вол. Мартиневич: Перелесник”, драма на 5 д |
0·75 |
| 6) | Дм. Гунькевич: „Жертви темноти”, драма на 5 д. |
0·75 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ПІД УПРАВОЮ А. ЯСЬКОВА.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|