Злодій (Мірбо)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Злодій (1923
Октав Мірбо, переклад — Микола Вороний
Видання: Львів: «Русалка», 1923.
Обкладинка
 
ОКТАВ МІРБО.


 
ЗЛОДІЙ.
Пєса на 1 дію.
 
Переклад Миколи Вороного.
 
ВИДАВНИЦТВО „РУСАЛКА“.
ЛЬВІВ КИЇВ 1923
 

 
Усі права застерігає собі — автор перекладу.
 
З друкарні Ставропіґійського Інституту у Львові,
під управою Ю. Сидорана
 

ДІЄВІ ОСОБИ:
 

Злодій.

Господарь.

Поліційний комісар.

Слуга.

 
Елєґантський сальон в стилю Люї XVI. Праворуч двері в спальню. Ліворуч комінок в стилю Люї XVI з двома дорогоцінними китайськими вазонами. В глибині широке вікно на ґанок. Посередині стіл, оздоблений бронзовим орнаментом; на столі коштовні статуетки і ріжні дрібнички. Біля стіни по обидва боки правого вікна — нумізматичні вітрини з рожевого дерева. Ліворуч бюро-вітрина з червоного дерева, прикрашене великою севрською вазою. Старовинні ґравюри в штучних рамах. По всім покою — великі човноподібні канапи, фотелі, крісла, пооббивані дорогим єдвабом.
 
ЯВА I.

(Коли завіса підноситься, в покої панує темрява. Тільки в просвіти ґратованих вікониць пробивається нічний півсвіт. Дзиґарі бють пяту в ранці. Раптом, ніби з-за вікна, чути легенький шум… і на тлі віконниць закреслюються дві людські тіни. Потроху віконниці піддаються і відчиняються; дві тіни закреслюються певніш і реальніш. Потім чути — ніби альмаз ріже шкло і широкий кавал шкла падає на килим. Обидві тіни на хвилю перестають рухатись. Глибока тиша. Нарешті крізь прорізаний отвір просувається рука і відвертає засувку у вікні. Вікно відчиняється і елєґантський добродій в циліндрі і дорогих футрах, що не закривають білого кравата і плястрона сорочки, сторожко прислухаючись, вступає до сальону в супроводі дуже пристойного слуги, що несе велику валізу з жовтої шкіри).

Злодій. Слуга.

Злодій. А не без праці ми сюди дістались… (Нахиляючись підняти кавалок шкла). Ще добре, що сей килим грубий і заглушає всякий шум… Нічого не було чути… (Обережно ступає по покою).

Слуга. Та хто його знає… Я тремтю, як лист…

Злодій. Матінко… Яка темнота…

Слуга. Чи не засвітити б потайний ліхтарь?

Злодій. Не варт… Тут є елєктрика. (Орієнтуючись). І так, комінок мусить бути праворуч… як що тільки память мене не зраджує…

Слуга. На пляні він праворуч… Значить, справді по лівій руці… (Помацки рухається).

Злодій. Ану… Ану… (Йде з витягнутими руками наперед. До слуги). Обережно… Не перекинь чого… Все позаставлювано дрібничками.

Слуга. Як на мене, краще вже вночі у лісі блукати… в густісенькому лісі. (Підступає до комінка). А… Ось воно…

Злодій. Що?

Слуга. Та комінок…

Злодій. У тебе під рукою елєктричний ґудзик. Дай світло… Хай буде світ…

Слуга. І як се ви, пане, можете в такі хвилини шуткувати? Невже вам не моторошно?

Злодій. Ні… Ні… Негай часу. (Слуга повертає виключатель, покій освітлюється. Вони роздивляються: слуга — тремтячи, злодій з виглядом задоволення). Дуже елєґантсько… Чудово…

Слуга (раптом, зляканий, показує на двері). Пане… Пане…

Злодій. Що?

Слуга. Там. Ви не чули?…

(Наслухаються. Мовчання).

Злодій. Ти незносний…

Слуга. Ох… Щось не добре…

Злодій. Ану… поклади валізку на канапу… (Підходить до дверей і слухає). Спить твердо… навіть хропе…

Слуга. Хропе… значить не дурно мені щось почулося.

Злодій. А тепер… До праці… (Дивлячись на годинник). Пів до шостої. Вже… часу лишилось небагато…

Слуга. Тут є коло чого попрацювато… Не взяв його враг…

Злодій. А я ще так по дурному засидівся в клюбі…

Слуга (з докором). Та ще до того програлись… Ой пане, ви таки той… нерозсудливі трохи…

Злодій. Не шкодуй. Тут ми все надолужимо…

Слуга. Як би ви тільки захотіли більше слухатись розуму… давно б уже покинули всі отсі справи і пішли на спочинок з повною калиткою.

Злодій. Бездіяльяости я не зношу… я люблю боротьбу… я ще занадто молодий… чорт візьми…

Слуга. Нічого не вдієш. Давайте працювати…

Злодій. Будь обачнішим… Більше певности в рухах… обережности… а головно — холодної крови…

Слуга. Слухаю пана. (Виймає револьвер і кладе його на стіл). Насамперед се…

Злодій. Ненавижу вдаватись до сього інструмента.

Слуга (кладучи на стіл одмички). І се…

Злодій. Щасти Боже… Ну, повертайся швидче… (Оглядає весь покій) Слухай, відчини-но сю вітрину і сховай до валізи колєкцію медалів… Вона цікава і коштує не малих грошей… (скидає пальто). Я огляну сі шуфляди… (Сідає перед столом і обережно відмикає шуфляди одною з одмичок. Працюючи). Як що тільки мої відомости певні… тут є досить грошей, щоб решту днів своїх… дожити чесним чоловіком…

Слуга (складаючи колєкцію медалів). І переїхати на село… Оселитися в маленькій хатинці… з невеличким садком… Яке ж то щастя, пане, ой, яке щастя… Ох, село… увечері на ґаночку… біля криниці… чудові пахощі від сіна… Бути титарем. Членом земської управи… (З захватом). Розкладчиком податків…

Злодій (виймає з шуфляд пачки паперів і складає на столі перед собою). Російська рента, дуже добре… рента еспанська… Італійські залізниці… Берлінський трамвай… Так от через що він націоналіст. А, пачка банкових білетів… се вже французькі… Хай живе Франція! (Кладе їх на стіл). Полічимо опісля..

Слуга (виймає з одної шуфляди листи). Листи від жінок… Ач, каналії!

Злодій. Чи не міг би ти відзвичаїтись від уживання сих міщанських виразів… Покинь листи…

Слуга. Але ж, пане, се золоті розсипи…

Злодій. Покинь листи… Ти знаєш, нічим я так не гидую, як шантажем. Се звичка і брудна і ляклива… Будьмо коректні, лишімось джентльменами… На ось, візьми се (Слуга бере папери і банкноти). До валізи… Дрібязок тобі… (Дає слузі кілька золотих і срібних монет).

Слуга. Дякую, пане… Зразу видко, що справжній пан…

Злодій (беручи зі стола статуетку). Роскішна.. (Розглядає з виглядом знавця). Препишна… Здається, роботи Пажу… До валізи… І обережно, чуєш… Табакерки.. Подивимось… (Розглядає одну по одній). На прочуд гарні. Який чарівний вибір… До валізки… Ну, сю набік… Вона сучасної роботи. (Встає). Ну, що ж… Все се дуже непогано… Мене не обдурили… (Ходить по покою, розглядає дрібнички на камінку). А, от ще… Дзиґарі… Роскішні дзиґарі… Перший ґатунок… Сі, либонь, кращі, ніж дзиґарі де-Камендо… Ті фіґурки… Який шедевр! Яка виразність рисунку! Я теж міг би їх відписати Лувроні… До валізи… Се для Франції… (Слуга знимає дзиґарі. Злодій походжає по покою). У нього є смак. Як приємно і незвичайно… Чоловік зі смаком.

Слуга. Поспішаймо… Незабаром шоста вибє…

Злодій. Авжеж… (Хоче вийняти одну з шуфляд в бюрі з вітринкою. Шуфляда не піддається… Він тягне дужче… Ваза, що стоїть на бюрі, похитнулась, падає і розбивається з страшенним тріском). От тобі й маєш…

Слуга (з жахом). Лишечко!..

Злодій. Ах, я дурень!.. (Прислухається).

Слуга (ще більше зляканий труситься). Пане!

Злодій. Що?

Слуга. Щось ходить… Я чую, в тій кімнаті щось ходить…

Злодій. Мовчи. (Хвилина мовчання). Ні…

Слуга. Так, пане… так…

Злодій. Він нічого не чув…

Слуга. Кажу ж вам, у кімнаті щось ходить… Тікаймо… (Хоче тікати).

Злодій. А… чорт би його взяв!.. Твоя правда… (Хоче вискочити вікном, але двері відчиняються… Добродій в дезабіл'є показується в піводчинених дверях і спиняється).

Слуга. Пізно… Піймалися.

Злодій (набираючись духу). Дарма… Більш відваги й коректности.

 
ЯВА 2.
 
Ті ж і Господарь.
 

Злодій (роблячи крок наперед і вклоняючись елєґантсько і просто). Шановний пане…

Господарь. Я вам не перешкодив?

Злодій (дуже чемно). Ані трошки…

Господарь. Тим краще…

Злодій. Зайдіть, будь ласка…

Господарь. Ви дуже ґречні. (Робить пару кроків).

Злодій. Даруйте, що через свою незручність я розбудив вас… Але тут не цілком моя вина. Ваші вази занадто чулі і наближення найлекшої відмички примушує їх зомлівати… (Тихо сміється. Дуже делікатним тоном). Мені здається, що й вони так само заразились хворобою часу. Що й вони слабують тяжко на неврастенію… як всі ми…

Господарь. Не можна ж мати до них претензії… Згодьтесь, що це цілком натурально… Вони такі старі…

Злодій. Цілком з вами згоджуюсь.

Господарь. (Трохи помовчавши). З ким маю честь говорити?

Злодій. Знаєте — моє імя в даних обставинах… було б для вас надто великою несподіванкою…

Господарь. Не вимагаю.

Злодій. Чи не гадаєте, що сі пояснення краще відкласти до зустрічи… менш дивної… Маю надію, що вона незабаром трафиться… Рекомендація на підставі всіх правил чемности.

Господарь. Як волите…

Злодій (каже далі з усміхом). Щож до цієї зустрічи, то запевняю вас, що я її ані трохи не шукав…

Господарь. Розумію…

Злодій. Я бажав би… з вашої згоди… заховати саме строге інкоґніто… до нової моєї постанови…

Господарь. Цілком натурально…

Злодій. Між добре вихованими людьми звичайно все залагоджується, як найкраще…

Господарь. Будьте певні, що з мого боку…

Злодій. Я в тім не сумніваюсь…

Господарь. Так… Але ж се мені ніскільки не пояснює…

Злодій. Мою у вас присутність в такий незвичайний час (показуючи на висунуті шуфляди). Серед сього ранішнього розгардіяшу?..

Господарь. Власне… І я був би вам за се вдячний… як що, разом з тим, моє питання не здається вам неделікатним…

Злодій. Про неделікатність не може бути й мови. Навпаки, запевняю вас. Ваша цікавість ціпком законна… Я ніяк не маю наміру ухилитись від відповіди… Ви мені такі симпатичні…

Господарь. Без краю завдячений…

Злодій. Надзвичайно симпатичні. Ви маєте такий витончений смак… над міру…

Господарь. Ви мене перехвалюєте…

Злодій. Ані крихти… Я кажу правду… В наш час, час панування нового стилю… смак стрічається так рідко. Я на сих справах дещо розуміюсь…

Господарь. Справді, я бачу, вам подобаються ті ж самі речі, що й мені… Се приємно…

Злодій. Чи не правда?.. Се встановлює між нами духовий звязок, солідарність, насмілюсь так сказати… Але… пробачте… як що ви бажаєте… і я від сього був би в захваті… побалакати разом, як приятелі… Чи не зауважите при тому відповідним накинути на себе щось з одежи: ваше дезабілє вганяє менє в розпуку… Тут холодно… Так легко схопити проклятий ґріп…

Господарь. Ви маєте рацію… І так прошу мене вибачити… (Вдає, що виходить, але зараз вертається). Понад все, мені було б неприємно завинити перед вашою щирістю і чемністю…

Злодій (вклоняючись). Шановний добродію…

Господарь Я мушу упередити поліційного комісара що до вашої присутности в його участку…

Злодій. Будь ласка з тим не вяжіться…

Господарь. За для принціпа, не більш… До ваших послуг. (Виходить).
 
ЯВА 3.
 
Злодій, Слуга.
 

Злодій. Не пощастило… Чорт візьми!.. Страшенно прикро…

Слуга. Казав я вам… На сей раз все пропало… (Благаючи) Згляньтесь, пане… ходім…

Злодій. Збожеволів!.. Ні, обовязок чести не дозволить мені се зробити.

Слуга. Він, може, дасть нам утікти… Се якийсь оріґінал. Він, здається, не зла людина… тільки ж, бога-ради, ходім звідсіля…

Злодій. Годі вже голосити… Поклади на місце всі забрані речі… Доводиться все починати знову… От і все…

Слуга. Ви просто спокусник якийсь. Гроші теж?

Злодій. Гроші теж… Бувають хвилини, коли треба вміти приносити жертви.

Слуга. А дрібні?.. Мої дрібняки?

Злодій. І дрібні так само…

Слуга (з жалем). Пане… Паночку… (Виймає речі з валізи). Прощай, село!. Прощайте, бики, корови… (З серцем) Свині!..

Злодій. Ти замовкнеш?

Слуга. З вашою освітою й вихованням ви чудесно могли би дістати собі добру посаду або дохідне підприємство й оббірати людей без усякої небезпеки, як се роблять багато инших панів, поважних, і мені, й вам, пане, добре відомих. Вони живуть собі спокійно, одержують нагороди… Добра ви свого не знаєте. (Входить Господарь; він в елєґантському домашньому убрані).

 
ЯВА 4.
 
Ті ж і Господарь.
 

Господарь (бачучи, що злодій і слуга ставлять на місце забрані речі) Лишіть, лишіть… прошу вас… не завдавайте собі клопоту, бога-ради… Мій слуга зараз все се прибере…

Злодій. Але…

Господарь. Він звик…

Злодій. Ми, так само…

Господарь. Се пусте. (Пропонує крісло і сам також сідає, слуга відходить в глибину покоя, закривши лице руками) Тепер, шановний добродію, я вас слухаю…

Злодій. Перш, ніж почати своє оповідання, я міг би, як герой якогось романа або пєси… відповідно всім приписам мистецтва, зібрати свої думки і пережити в памяти все своє минуле… „Тоді перед ним воскресло все його життя…“ О, ні, добродію… я вас позбавлю сієї банальности…

Господарь. Дякую вам…

Злодій. Почну просто з кінця. (Невелика павза). Шановний добродію, я — злодій. (Знак згоди з боку господаря). Злодій з професії. (Знов той самий рух з боку господаря) Будемо говорити щиро… Хоч слово се ображає ніжне вухо… Я — розбишака… Бачу, що ви й сами догадались.

Господарь. Звичайно.

Злодій. Се робить честь вашій спостережливости.

Господарь. Привичка заніматись псіхольоґією.

Злодій. І так, я — злодій… Я зважився обрати се соціяльне становище тільки по глибокім намислі, прийшовши до переконання, що в наш час се сама щира, сама законна, сама чесна професія з усіх инших.

Господарь. Парадокс гарний… Але се не більше, як парадокс…

Злодій. Побачите сами…

Господарь. А в тім, я люблю парадокси.

Злодій. Злодійство, крадіж, шановний пане, — а я кажу, „злодійство“, як сказав би: торгівля, промисловість, адвокатура, література, малярство, медицина, — злодійство вважалось до нині за карієру непочесну, тому що до сього часу їй присвячували себе тільки мизерні скоти, огидні волоцюги… Люде без освіти, виховання і елєґанції… Люде такі, що їх не можна приймати в своїм домі.

Господарь. Припустім.

Злодій. І от, я хочу надати злодійству той блиск, на який воно має право, і зробити з нього свобідну професію, поважну й звабливу.

Господарь. Не легко вам се дасться…

Злодій Можливо… Як всі ініціятори… Але я добюсь свого.

Господарь. Ся певність робить вам честь… Тим більше, що на нинішні часи всього можна сподіватись… Далі?..

Злодій. Не варто марнувати слова. Без романтизму, коли дозволите… Візьмім життя таким, як воно є в дійсности… Щоденне життя більшости… Злодійство єдине заняття чоловіка…

Господарь. Чекайте… А любов?

Злодій. Звичайно… Але, щоб завоювати любов і достойно її прикрасити, треба платити в тій чи иншій формі… а платити, — значить красти… (Господарь робить рух заперечення).

Господарь. Гумористично, але правдоподібно.

Злодій. Не перепиняйте мене… Звольте ласкаво стежити за мною… Люде вибірають професію, яку б там не було, єдине для того, що вона дозволяє їм, дає їм право, навіть зобовязує красти більше або менше, але в кожному разі красти що небудь і в кого-небудь… Ви дуже спостережливі… Ви занадто добре сами знаєте, що ховається під фальшивою заслоною вашого доброчину і чести, щоб я ще мав підтверджувати свої слова прикладами і перечисленням фактів…

Господарь. Я визнаю вашу думку парадоксальною…

Злодій. Але ж ви сами, шановний добродію…

Господарь. Я…

Злодій. Іменно… Ви з вашою громадською репутацією чесности… Ви — один з найбільш поважних в Парижі людей світу… Хіба ви в свій час не були біржарем, потім колєкціонером? І чи не згодитесь ви мені оповісти, скільки ненормальних компромісів, скільки хитрощів, насильства містить у собі маєток такий, як ваш, набутий сими трьома професіями?

Господарь (по хвилині мовчання з широким жестом) Що робити! З певного пункта погляду… В сім є, може бути, й правда. Безперечно… Коли стати на ґрунт строгої фільозофії, високого ідеалу, то з вами не можна не згодитись.

Злодій. Зауважте, що я вас не знаю. Не маю жадних відомостей про ваше життя, але я кажу взагалі, що чоловік вже тим самим, що він заробляє гроші, стає злодієм.

Господарь. Можливо, що все діло в словах…

Злодій. От бачите… Але будемо говорити тільки про те, що дотикається мене. Я буду говорити недовго.

Господарь. О!.. без церемоній!..

Злодій. Я почав свою карєру з гуртового гандлю і зразу ж був змушений вдатись до таких гидких способів, як хитрощі, підступи, фальшиві терези, біржеві справки, закуп товарів… Незабаром все це огидло моїй вродженій чесности, моїй щирій натурі, моїй сердечности й сумлінности. Я покинув торговлю для операцій фінансових…

Господарь. Але дозвольте зауважити — се значило з Харибди трафити до Сціли або, певніш висловитись — з вогню торговлі попасти в полумя фінансів.

Злодій. Без сумніву… Фінанси мені зараз же й остогидли… Мені бридко було уряджувати якісь фантастичні операції, випускати фальшиві акції на копальні і нафтові джерела, небувалі копі… Раз-у-раз думати тільки про те, як би наповнити свої скрині чужими грішми, збагачатися способом повільного або швидкого знищення своїх клієнтів, за допомогою сліпучих реклям і ріжних законних здирств. Все се було гидко моїй вдачі, що ненавидить фальш, і здавалось мені просто неможливим. Тоді я подумав про журналістику.

Господарь. Чим далі, тим гірше…

Злодій. Не більш, як за місяць, я вже міг переконатись, що співробітництво в газетах може прогодувати людину тільки в такім разі, коли вона присвятить себе постійному шантажові… І потім, се ж незносна річ для людей з певною освітою, як я, — опинитись в неволі у неуків, ідіотів і грубіянів, що в більшости не вміють ні читати, ні писати і з трудом виводять свій підпис на шахрайских росписках… О клянусь честю, ні… Тоді я ще подумав про пролітику…

Господарь (вибухає реготом). Ха, ха, ха…

Злодій. От то ж бо й є… Про се більше ні слова… (спокійно сміючись). Нарешті я собі постановив зробитись чоловіком вищого світу, справжнім представником вищого світу. Як то кажуть: чоловіком вищого світу з професії…

Господарь. Становище, як на наш час, непевне й дуже трудне…

Злодій. Так, але тим не менш, все залежить од людини… Я виглядаю непогано, у мене є вроджений і розвинутий вихованням талант баламутити жінок… Відомости з обсягу спорта… Залізне здоровля… Природий розум…

Господарь. О, що до розуму… то він тут-може, й на заваді…

Злодій (виправляючись). Надіюсь, в мене розуму є досить і на те, щоб як слід підладжуватись до всякого роду ідіотства і обмежености, потрібних в сьому становищі… Розуму на виворіт, як що можна так висловитись…

Господарь. Немало його треба мати…

Злодій. У мене його вистане… Я маю також смак до всього, що усвячене традицією. Широкі звязки, глибоке знання кодексів чести. Я розуміюся на конях… умію урядити обстанову дома… я щасливий дуеліст, тонкий суддя чести, коректний і вдатний грач у карти… От при всіх усих талантах мені було не звичайно легко вступити до найкращого клюбу, бути запроханим потроху всюди, бути своєю людиною в кабінеті ділока і в будуарі жінки з вищого світу, справляти обовязки загонича дичини для першого і доставника для другої… Тільки от… Я маю забагато сумління…

Господарь. Певно…

Злодій. Мені було соромно підмінювати карти в грі, шахрувати на кінських перегонах, умебльовувати молодих кокоток, руйнучи старих, продавати своє імя і вплив сумнівної чесности банкірови або вродливій жінці… Хвалити романи Бурже, пьєси Маса, маніфести герцоґа Орлеанського і в цирку збивати капелюхи Любе… Ні, слово чести, я зараз же зрозумів, що се понад мої сили.

Господарь. Так, чорт візьми, се не сінекура…

Злодій. Кому се ви говорите? Словом, я випробував всі чесні професії, всі поважні карієри, все, що тільки громадське й приватне життя може дати інтеліґентному і тонко розвиненому молодому чоловікови, в роді мене…

Господарь. І до того ж псіхольоґові…

Злодій. Коли хочете… Я бачив ясно, що єдиною метою і єдиною пружиною всякої людської діяльности є злодійство, яким би голосним іменем його не прикривали… Злодійство, але яке ж то замасковане, спотворене, непослідовне і небезпечне… І я сказав собі так: коли вже людина не має спромоги ухилитись від сього фатального закону злодійства, то далеко чесніш красти просто, не оздоблюючи се природне поривання до чужої власности ніякими пишними виправдуваннями, високими замірами, бо в теперішній час вони однаково вже нікого обдурити не можуть. І як раз день-у-день… крав чесно… У ночі, ламаючи замки, я закрадався в богаті помешкання і раз на завжди брав з чужої шуфляди засоби, потрібні для задоволення моїх фізичних, умислових і сердечних потреб… Для розвитку моєї людської істоти, як висловлюються фільософи. Ся праця забірала в мене кілька годин між розмовою в клюбі і фліртом на балі… В инший же, вільний час, я жив, як всі, краще ніж всі, а в ті дні, коли здобич трафлялась велика, я ставав благородним, чулим і щедрим…

Господарь. Ви щасливі?

Злодій. Настільки, наскільки можна бути щасливим, живучи в погано урядженім суспільстві, де вас ображають і де всі брешуть… Безперечно, що сумління моє чисте і ні в чім мене більше не докоряє, бо з усіх людей, кого я знаю, я єдиний що мав сміливість поєднати слово з ділом і погодити свої нахили з правдивим нахилом життя. (З мелянхолійною посмішкою). Як що справді життя має яке небудь значіння…

Господарь (сумно). Так… хто знає…

Злодій. В дійсности, значіння має таке значіння, яке падає йому кожний…

Господарь. Можливо… Виходило б, що від великої кількости значінь, що надають життю, воно втеряло всяке значіння.

Злодій. Все це дуже складна річ…

Господарь. І так… Ви мало не пророк…

Злодій. Коли хочече — се так… Пророк… Трохи розчарований…

Господарь. Непевна роля… Часто пророки мають лихий кінець…

Злодій. Правда… Бувають і такі, що робляться міністрами… Що ж… За те я маю свої радощі… приємні несподіванки…

Господарь (заграваючи). Романичні випадки? Жінки… Милі дамочки…

Злодій. Иноді… (в тоні джиґуна). Частенько…

Господарь. Може росповісте?.. Любовні історії — се моя пасія…

Злодій. А професійна тайна, шановний добродію?

Господарь. О, розуміється, не називаючи імен…

Злодій. Хай буде по вашому. От одна з багатих… не дуже цікава, але остання… хронольоґічно. Позавчора у ночі я заліз у помешкання гарненької кокотки… Я знав; оскільки се дається знати, що щасливим випадком вона тієї ночі буде сама. Я вже наповнив свою валізку ріжними коштовними річами, аж нараз… від чого би се?.. Може бути, я стукнув якось… двері кімнати, де я працював, розчинились, і мила моя дамочка зявилась на порозі, — злякана, з розпущеним волоссям, напівгола під мереженим пенюяром.

Господарь. Мало не так, як я перед хвилиною…

Злодій (злегка іронічним тоном). Чи смію сказати вам, що я й ніськільки не хтів би вас уразити порівнянням, в дійсности для вас необразливим… Чи смію сказати: се було явище в тисячу разів більш прекрасне і зворушливе, ніж поява ваша, так само дезабілє…

Господарь. О, будь ласка, прошу вас… В мене нема ані тих претензій, ані тих приваб, як у тієї пані… Кажіть далі… Чорнява?

Злодій. Руда…

Господарь. Мій улюблений колір…

Злодій. Вона була на диво гарна, чарівна… Її краса, безладдя туалету, переляк… і все инше… Все се, мов імпетом гарячим, вдарило мене… В миг ока злодій відступив місце коханцеві… „О згляньтесь, згляньтесь о благаю вас не вбивайте мене… Все, що ви хочете… тільки, даруйте мені життя“. Я впав до ніг сієї прекрасної жінки… Я благав її не лякатись мене… „Твої уста… твої очі… твоє волосся…“ І всю тремтячу, я потяг її в її кімнату…

Господарь. Страшенно люблю історії з дамочками. Що ж потім?..

Злодій. На другий день у ранці вона не хтіла мене відпустити… І з безкінечною вдячністю сказала мені: принаймні, ти, мій любий, не відпускаєш свої пестощі гомеопатичними дозами… Навпаки… Траплялися зі мною й инші історії, більш цікаві…

Господарь. Гратулюю… (мрійно). У вас, я бачу, багато успіху…

Злодій. Послідовности…

Господарь. В вашій професії є свої втіхи… Звичайно вони зєднані з небезпеками…

Злодій. О… Коли робиш своє діло з розумом…

Господарь. Все ж таки… небезпеки не минеш… Але, безперечно, є й добрий бік.

Злодій. Чи не хочете сами спробувати щастя?

Господарь (з жалем). О! Почати нову карієру? Я занадто старий… де вже мені… Се неможливо. (встає).

Злодій. Шкода.

Господарь. Повірте, я сам шкодую… (Дивлячися у вікно, де за ґратчастими віконницями ранішне світло збільшується). О вже й день наближається… (За кулісами шум). І я чую не голос жайворонка, а щось далеко менш поетичне… Чую кроки поліційного комісара… Се дуже мила людина. (Як буря вдирається поліційний комісар). Я забув за нього… (до поліційного комісара). Добридень, пане комісар…
 
ЯВА 5.
 
Ті ж і Комісар.
 

Комісар. Що сталось… Що счинилось?..

Господарь (трохи змішаний, переносить погляд зі Злодія на Комісара). О, нічого особливого, пане комісар…

Комісарь. Як то?

Господарь. Певніш сказати… нічого й не було…

Комісар. Нічого не було?.. Але дозвольте, вас спитати, чи дозволяється трівожити комісара коли нічого не сталось… (Оглядається круг себе). А сі відчинені шуфляди? роскидані речі? Перосунуті меблі? Крадіжка з поломом?

Господарь. Експертиза річей… Одно до одного так подібне, що я в першу хвилину і сам міг помилитись — ви розумієте?

Комісар. Рівно нічого не розумію…

Господарь. І я так само. (Показуючи на Злодія). Ні сей добродій, як я гадаю… (Знак згоди з боку Злодія). Пане комісар, взагалі люди з великими труднощами розуміються на тому, що з ними трафляється… В противному разі люде стали би богами.

Комісар. Чудно… Не пізнаю я вас… Все се дуже дивно. В такому разі, на що ж ви мене потурбували?

Господарь. За для прінціпа… Тільки за для прінціпа…

Комісар (нетерплячо). О, чорт.

Господарь. Так воно є… (тихенько випроваджує його). До побачення пане комісар…

Комісар. Але чекайте…

Господарь. До побачення, до побачення. (Комісар виходить).

 
ЯВА 6.
 
Ті ж без Комісара.
 

Злодій. Ви, пане, маєте не тільки надзвичайний смак… але стільки такту… такту…

Господарь. Привичка.

Злодій. Ні, справді… не знаю, як вам дякувати…

Господарь. Нема за що… Ви зробили мені таку приємність…

Злодій. Ви прибільшуєте… А в тім я не хотів би довше надуживати вашу гостинність; я її дуже ціню і збережу про неї спомини… довгі спомини… Повірте мені…

Господарь. На жаль, спомини хутко затираються… Чи не зробили б ви мені ласку поділити зі мною мій скромний сніданок?

Злодій. Дякую… На жаль; не можу.

Господарь. Чому ж?

Злодій. Близько восьма година… а я у фраці. Се дуже смішно. Я не хотів би образити ваше чуття такою некоректністю. До того ж, я поспішаю до дому. — За мене мабуть трівожаться…

Господарь. Але… У мене телєфон… до вашої послуги…

Злодій. Ви справді занадто ґречні… Ні, дякую…

Господарь. Чи не можу служити вам каретою?

Злодій. Дякую… Пару кроків од вашого будинку на мене чекає мій автомобіль…

Господарь. А тим краще… доброї фабрики надіюсь?..

Злодій. Чудесної.

Господарь. Скільки за годину?

Злодій. Сто двадцять…

Господарь. Я за все спокійний.

Злодій (ідучи до дверей). Ви дозволите? (Кличе). Жозеф. (Входить слуга і помагає вдягти шубу). Шубу… (До Господаря). До побачення… Ще раз складаю вам свої перепросини…

Господарь. І так до побачення… (Злодій прямує до вікна, кудою має намір вискочити). Ні, ні… Сього я вже не допущу. Дверима… широко відчиненими дверима, як що дозволите.

Злодій. А, справді… Вибачайте… Привичка… (Поклони, церемонне прощання. Злодій виходить).

 
Завіса.
 

 

Цінник Видавництва „Русалка“
(Львів, Куркова 10)
 
Ціни основні
 
Для орґанізаторів театру поручається:

Перший річник журналу театру і сцени „Театральне Мистецтво“, 10 арк. друку, богато ілюстрацій!

Ціна брош. 2·00, оправне 3·00.
 

 

Подаємо ціни основні, які треба множити через кожноразовий множник. В часі до 15 квітня 1923 р, обовязує множник 4000. Коли ціна книжки в прим. 0·30, то помноживши її через 4000, одержиш 1200, значиться ціна цеї книжки виносить сьогодня 1200М.

Театральна Бібліотека „РУСАЛКИ“.
 
1)
Гр. Марусин: „Хоч раз його правда“ шутка на 1 дію, другий наклад
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·20 М
2)
Д. К.: „Неповелося“, фарса на 1 дію
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·17  
3)
Ле-ле: „Перший голова Ревкому“, фарса на 1 дію зі співами
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·20  
4)
Ле-ле: „Після равту“, фарса на 1 дію зі співами. Дієвих осіб 6. 24 стор.
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·20  
5)
О. Бабій: „Воєнна любов“, жарт на 1 дію зі співами: дієвих осіб 5. 16 ст. (друге вид.)
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·20  
6)
І. Сурґучев: „Осінні скрипки“, драма на 5 дій, переклад Й. Стадника
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·75  
7)
Микола Айдарів: I. „Фіцлі-Пуцлі“, жарт сценічн. на 1 дію;
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·17  
8)
А. гр. Фредко: „Які хорі, — такі доктори“, комедія на 1 дію в пер. Стадника
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·30  
9)
Леонід Андреєв: „Життя Людини“ („Жизнь Человѣка“), драма в перекладі Федора Дудка, 8 арк. друку
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
1·00  
10)
Й. Стадник: „Він не заздрісний“, жарт. на 1 дію, 2 арк. друку
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·25  
11)
А. П. Чехов: „Медвідь“, шутка на 1 дію
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·20  
12)
М. Старицький – М. Степняк: „Ніч під Івана Купала“, 1 дія
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·15  
13)
Ф. Гриневич: „Сатирично-гумористичні монольоґи“ для сцени, ч, І.
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·25  
14)
В. В. Білібін: „Дракони“, жарт на 1 дію
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·15  
15)
М. Степняк: „Ніч пів Різдво“, сцен. карт.
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·20  
16)
Ф. Дудко: „Гріх“, драм. карт.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·15  
17)
В. Самійленко: „У Гайхан Бея“
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·30  
18)
„Сатана в бочці“
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·20  
19)
В. В. Білібін: „Танцюрист“, комедія
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·20  
20)
Фр. Аляхнович: „Пташка щастя“, 3 дії
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·30  
21)
Нікорович: „Ніч новоженців“ 1 дія
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·17  
22)
О. Мірбо: „Злодій“, 1 дія
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·30  
 

 

Селянська Бібліотека
 
1.
С. Калинець: „З під рідної стріхи“, вірші; з портретом автора. (Зміст: I. З під рідної стріхи; II. З над берегів Дунаю; III. З крівавих літ; IV. Пісні полоненого). 32 стор
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·25 М.
2.
С. Калинець: „Торбина сміху, людям на втіху“, жарти й дотепи. 16 стор.
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
вичерп
3.
Гр. Марусин: „Народній флірт“, весела товариська забава. Хто хоче знати: 1) Який він та яка його доля? 2) Яка його мила? 3) Що скаже йому його мила? 4) Яка його жінка? 5) Що в світі чувати? — сей найде у „Нар. флірті“ відповідь на усі ці запитання
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·20  
4.
С. Калинець: „Лєґенди“ про Ісуса Христа, зібрані з уст народа, з ілюстраціями. (Зміст: Колося, Осикове дерево, Ангел Хоронитель, Незабудька, Рута, Суниця, Губи, Медвідь, Крет, Кінь, Свиня, Червоні маки, Два брати, Писанки, Ластівка, Бузьок). 24 стор.
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·20  
5.
С. Калинець: „По другім світі”, ілюстрована поема в 3 частинах, з прольоґом. (Зміст: Прольоґ, I. Пекло, II. Чистилище, III. Рай). В книжці описані муки грішників у пеклі, та щасливе життя душ у раю
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·75  
6.
С. Калинець: „Було, та мохом поросло”. Народні лєґенди-перекази
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·50  
7.
Про пасіку і пчоли, підручник для пасічників, з ілюстраціями, 4 арк. друку
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·50  
8.
Мартиневич: „По коляді” жарт на одну дію
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·15  
9.
Гр. Марусин: „Пап писар“, ком. на 3 дії
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·40  
10.
Сватання в нецках“, жарт на 1 д.
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·20  
11.
„Господарська читанка“ ч. I.
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
1·00  
12.
„Господарська читанка“ ч. II.
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·75  
Ріжні.
13)
Клим Поліщук: „Золоті Зернятка“, оповідання для дітей
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·20  
2)
В. Полянський: „Дядько Тарас”,
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·20  
4)
Дарунки Русалок, 2 дії
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·20  
5)
Таємниці духа (про спіритизм)
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·40  
 

У Видавництві „Русалка“ Львів, Куркова 10 —
можна дістати ще слід. книжки:
 
А) Вид. С. У. Д.
 
1. Васильченко: Куди вітер віє, 1 дія
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·30
2. Г. Журба: Меланка, 1 дія
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·20
3. Васильченко: На перші гулі, 1 дія
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·30
4. Тогобочний: Борці за мрії, 4 дії
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
1·00
5. М. Старицький: Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·40
6. Ів. Ольбрахт: Пятий акт 1 дія
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·40
 
Б) Вид. „Добра книжка“.
 
Й. Єрґензен: Притчі
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
1·00
Малий Петрусь
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·30
О. Бодревич: „Голгофта“ або хрестна дорога
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·75
Едґар По: Червона смерть
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·50
О. Костельник: Пісня Богові
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
2·00
 
В) Ріжні чужі видання:
 
1. Ч. Дікенс: Сверщок на печі
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
2·00
2. Великий ілюстр. сонник.
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
1·25
3. Новий укр. співанник воєнний
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·50
4. Рінальдо Рінальдіні
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·30
5. Гей не дивуйте, співанник
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·15
6. Т. Горобець: З мойого записника
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·15
7. Приказки й пословиці
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
0·50
8. Самоук німецько-руський
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
1·00
9. Будзиновський: Під одну булаву
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
2·00
10.  Осаул Підкови
.          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .
2·00
 

Літературна Бібліотека „Русалки“.
 
ДОСІ ВИЙШЛИ СЛІДУЮЧІ ВИПУСКИ:
1.
О. Бабій; Ненависть і любов. Поезії.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·30 Мп
2.
К. Поліщук: Скарби віків. Лєґенди.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·50  
3.
К. Поліщук : „Воєнко“. (Із зап. книжки)
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·30  
4.
Г. Орлівна: Шляхом чуття. Новелі.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·40  
5.
О. Бабій: Шукаю людини. Нариси.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·55  
6.
Лімниченко: Хуртовина. Поезії.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·50  
7.
В. Софронів: Під сміх війни. Нариси.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·25  
8.
К. Поліщук: Роспята душа.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·30  
9.
  Веселе в сумному. Сатири.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·50  
10.
  Жменя землі. Гал. лєґенда.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·40  
11.
В. Островський: Хома Дубило. Істор. оповідання з життя Холмщини.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·20  
12.
Т. Горобець: Квіти і бодяче.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·75  
13.
Г. Орлівна: Перед брамою. Новелі.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·40  
14.
К. Поліщук: Отаман Зелений. Сучасний роман, брош. 2·25 Мп., опр.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
3·75  
15.
А. Павлюк: Незнайома. Уривки із зап.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·25  
16.
Ф. Дудко: Краса життя. Оповідання
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·25  
17.
В. Островський: Вівці і пастирі. Опов.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
0·50  
18.
О. Бабій: Гнів. Новелі.
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
2·00  
 

 

Emoji u1f449 1f3ff.svg ЦІНИ ОСНОВНІ! Кождоразово треба основну ціну помножити через обовязуючий множник (В часі до 15. IV. 1923. обовязує множник 4000).




Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1926 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1938 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.