околиця
околиця
|
|
Око́лиця, ці, ж. 1) Околица, окрестность. Розійшлись чутка по всій околиці галилейській. Єв. Мр. I. 28. Мене все село і вся околиця зове майстром над майстрами. Чуб. I. 154. Полупанки роз'їзжали геть по околиці з сурмачами. Стор. МПр. 73. 2) Околышекъ. Вас. 156. До лиця околиця. Ном. Шапка бирка, зверху дірка, шовком шита, буйним вітром підбита, а околиці давно немає. Мет. 377. 3) Огороженное поле. Любеч. 4) Сильно удобренный участокъ земли, представляющій переходъ отъ города къ полю. Козелец. у. Ум. Око́личка. Держать шапочки за околички. Чуб. III. 279.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924