Оліверъ Твістъ/3
| ◀ Глава друга | Оліверъ Твістъ Глава третя |
Глава четверта ▶ |
|
Єсли-бъ Оліверови було йшло о те, щобы самъ здѣйстнивъ вѣщуньство пана въ бѣло̂й камізоли, то бодай мавъ на те досыть часу, бо пересидѣвъ у-за́пертѣ во̂сѣмь днѣвъ. Але щобы въ тюрмѣ повѣситись, хибувало єму по перше платка до носа — хустина до носа була выклята якъ выбагливо̂сть — а по друге, о̂нъ бувъ ще за-надто дитина. О̂нъ лише цѣлый день плакавъ, а засыплявъ, коли вже знемо̂гъ ся. Мѣжь тымъ дбали о те, щобы Оліверови не хибувало руху, товариства та реліґійнои потѣхи. Бумбль провадивъ єго що-рана до кирницѣ, а й безъ того о̂нъ за-для студени мусѣвъ 6Ѣгати въ вязници о̂дъ кута до кута. День-у-день Бумбль вводивъ єго до ѣдальнѣ, де були всѣ хлопцѣ, и тутъ при всѣхъ частували єго ро̂зками на осторогу и для примѣру другимъ. Бумбль тащивъ єго що вечера до спо̂льнои молитвы, въ котро̂й умѣщено для хлопцѣвъ ще спеціяльный уступъ: „Боже, учини зъ насъ добрыхъ, вдоволеныхъ та слухняныхъ, стережи насъ передъ злобою Олівера Твіста…“
Коли такъ зъ Оліверомъ дѣяло ся, переходивъ одного ранку въ своихъ орудкахъ коминарь, панъ Ґамфільдъ, по-при до̂мъ убогихъ. О̂нъ сушивъ собѣ голову, а по-при те й свого осла, бо не мо̂гъ анѣ рушь вынайти способу, о̂ддати довгъ ко̂лькохъ фунто̂въ, за котрый єго дуже тиснули. На брамѣ була прибита звѣстна оповѣстка дотычно Олівера — коминарь прочитавъ и зрадѣвъ. Обѣцювали суму, якои о̂нъ якъ-разъ потребувавъ. Знаючи дієту въ домѣ убогихъ, о̂нъ не дуже журивъ ся додаткомъ — хлопцемъ. О̂нъ не сумнѣвавъ ся, що хлопець мусить бути делікатный и досыть стрункій, а такій якъ-разъ надає ся до тѣсныхъ комино̂въ и каголъ.
Коминарь уво̂йшовъ до дому, казавъ оповѣстити панамъ директорамъ о своѣмъ приходѣ, заявивъ имъ, що потребує ученика до поважного интересу коминарства, и предложивъ, чи бы єму не о̂дступили того хлопця, про котрого стоить въ оповѣстцѣ.
Та пану Ляймкінови не подобалось се ремѣсло, а й другій панъ покликавъ ся на примѣры, що хлопцѣ задушували ся въ коминахъ.
— Е, то стало ся лишь длятого, — сказавъ Ґамфільдъ, — бо солома, яку запалили, мусѣла бути вохка. Хлопцѣ, панове, уперти̂ и лѣнюхи; добрый огонь розвеселяє ихъ и не дає въ коминѣ заснути, або будить ихъ, коли заснули....
Панови въ бѣло̂й камізоли подобалось се поясненье, але панъ Ляймкінъ мавъ ще бо̂льше замѣто̂въ. Мѣжь тымъ директоры стали нараджувати ся, по тихо, такъ що коминарь зачувавъ лише урывчасто слова: „ощадно̂сть“, „выдатокъ“… Наконець заявили коминареви, що на єго предложенье не можуть згодити ся.
Панъ Ґамфільдъ не хотѣвъ заходити въ довги̂ переговоры. Панове були бы допытувались, а при то̂мъ легко зновъ могла зо̂йти бесѣда на те, що вже три чи чотири хлопцѣ, якъ єму закидувано, у него въ ремѣслѣ погибли. Отже лагодивъ ся вже о̂дходити.
— Такъ, панове, не даете таки того хлопця до мене? — запытавъ о̂нъ ще разъ, задержавшись при дверехъ.
Одповѣли єму, що коминарство — ремѣсло нездале и о̂нъ бодай не доставъ бы цѣлои нагороды, яку назначено. Тогдѣ Ґамфільдъ почавъ торгъ, спустивъ десять, потому зновъ десять шіллінґо̂въ, — нарештѣ добито торгу и Бумблеви поручили завести Олівера Твіста до мирового судьѣ, щобы урядово затвердивъ угоду.
Бумбль по̂йшовъ до Олівера, повѣдомивъ єго о будучо̂й єго доли и упоминавъ, щобы бувъ вдячный заведеню, котре поносить такъ велики выдатки, щобы єго, такъ нужденну сироту, вывести въ люде. Оліверъ то̂льки плакавъ. Бумбль вылаявъ єго, прозвавъ єго дурнемъ, наказавъ строго, що́ має о̂дповѣдати на пытаня мирового судьѣ, и казавъ єму йти зъ собою. Панъ Ляймкінъ и коминарь уже ждали. Бумбль представивъ Олівера и Оліверъ покловивъ ся ще низше якъ звычайно, бо о̂нъ ще доси не видѣвъ пано̂въ зъ напудроваными перуками.
— Отже сей хдопець хоче бути коминаремъ? — запытавъ судья.
— На силу пре ся, — сказавъ Бумбль — на силу, благородный пане! Якъ бы мы завтра о̂ддали єго до иншого ремѣсла, о̂нъ бы позавтру зновъ утѣкъ.
Судья звернувъ ся до коминаря.
— А вы обѣцюєте обходити ся зъ нимъ добре, порядно годувати, одягати и взагалѣ, що до васъ належить?
— Я вже разъ сказавъ, що хочу, то й при то̂мъ стою, — о̂дповѣвъ коминарь грубо.
— Ваша бесѣда, друже, грубовата, але менѣ бачить ся, вы чесный, отвертый человѣкъ, — замѣтивъ судья и вже забиравъ ся по̂дписати дотычный документъ… въ-то̂мъ впало єму въ око, що Оліверъ дрожавъ цѣлый а на лици єго о̂дбивавъ ся перелякъ. Судья о̂дложивъ перо, поглянувъ на Ляймкіна, котрый зъ заклопотаня взявъ ся до табаки, нахиливъ ся по-надъ сто̂лъ и промовивъ до Олівера такъ сердечно, що хлопець здрогнувъ ся, почавъ дрожати ще бо̂льше и розплакавъ ся. Судья осмѣлививъ єго и ко̂лька разо̂въ казавъ, щобы выявивъ безъ страху усе, що́ має на серци.
Оліверъ упавъ на колѣна, по̂днѣсъ зложени̂ руки, и хлипаючи благавъ, нехай єго назадъ о̂дведуть у темну вязницю, морять голодомъ, бьють, навѣть на смерть убьють, то̂лько нехай не о̂ддають єго тому страшному чоловѣкови.
Бумбль почавъ удавати несказане здивованье и обуренье, та судья велѣвъ єму мовчати. Бумбль запытавъ, чи судья єго мавъ на думцѣ, а той повторивъ ще разъ сво̂й наказъ. Бумбль страшно зъумѣвъ ся й обуривъ ся. Єму наказують — мовчати!
— Я не можу потвердити тои угоды, — заявивъ мировый судья, неприязно о̂дсунувши папѣръ о̂дъ себе.
— Надѣюсь, — почавъ икаючо п. Ляймкінъ — що вы не схочете, лише на основѣ свѣдоцтва сего хлопчины, гадати, що дирекція поступає не такъ, якъ повинна.
— Я, яко мировый судья, не маю права выдавати про те гадки, — о̂дрѣзавъ судья. — Берѣть хлопця назадъ та й обходѣть ся зъ нимъ по людски. Се мабуть єму здалось бы.
Другого ранку вывѣшено на брамѣ въ-друге оповѣстку, що хто возьме собѣ Олівера, до̂стане пять фунто̂въ штерлінґо̂въ.