Оліверъ Твістъ/34
| ◀ Глава трицять третя | Оліверъ Твістъ Глава трицять четверта |
Глава трицять пята ▶ |
|
— Отже вы рѣшились, нинѣ рано зо̂ мною о̂дъѣхати? — спытавъ докторъ, коли зъ Гаррімъ Мелі и Оліверомъ засѣвъ до снѣданя. — Десь вы змѣняєте свои постановы що по̂въ годины!
— Сподѣваюсь, що небавомъ инакше будете о менѣ думати, — о̂дповѣвъ Мелі и безъ очевиднои причины почервонѣвъ.
— Я бы дуже бажавъ набрати иншого переконаня о васъ, але признаю ся: сумнѣваю ся, чи то можливе, — сказавъ докторъ. — Вчера рано постановили вы рѣшучо зо̂стати и якъ добрый сынъ ѣхати зъ матерію на побережьє морске. Передъ самымъ полуднемъ сказали вы, що хочете менѣ честь зробити и ѣхатя зо̂ мною такъ далеко, поки не опинимось на улицяхъ Лондону. А по̂дъ вечѣръ намавляли вы мене таємничо, щобы о̂дъѣхати, закимъ ще дамы встануть. Зъ того всього выйшло таке, що Оліверъ сидить теперь при снѣданю, замѣсть по̂йти бавитись въ ботаніка.
— Менѣ бы було дуже прикро, пане, якъ бы мене не було дома по̂дчасъ вашого о̂дъѣзду и пана Мелі, — о̂дповѣвъ Оліверъ.
— Зъ тебе добрый хлопець, — сказавъ докторъ — вернувши мо̂гъ бы ты прийти до мене. Але говорѣмъ поважно! Гаррі, чи васъ яка звѣстка о̂дъ вашихъ высокопоставленыхъ прихильнико̂въ и приятелѣвъ спонукує до такъ скорого о̂дъѣзду?
— Якъ довго я ту, — о̂дповѣвъ Мелі — не мавъ я жаднои звѣстки о̂дъ прихильнико̂въ и приятелѣвъ, до якихъ вы певно вчисляєте мого дядька, то и мабуть нѣчо таке не станесь, щобы я потребувавъ черезъ те спѣшити ся.
— Але-жь зъ васъ смѣшный дивакъ! — сказавъ докторъ. — А тимъ тымчасомъ приятелѣ передъ Ро̂здвомъ выберуть васъ певно въ парляментъ, бо ваша часта змѣна постановъ и волѣ єсть зовсѣмъ незлымъ приготовленьемъ до публичного житя. Добре приготовленье нѣколи не зашкодить, чи розходить ся о посады, чи о почестни̂ пугарѣ, чи о нагороду на перегонахъ.
Гаррі Мелі принявъ такій видъ лиця, якъ бы бувъ певный, що легко може збити гадку доктора, але вдоволивъ ся лише словами; „Побачимо“ и такъ о то̂мъ розмова урвалась.
Небавомъ пото̂мъ заѣхавъ почтовый во̂зъ, Джайльсъ позносивъ клунки, а Льосбернъ дуже живо наглядавъ, щобы все було готове до подорожи.
— Щось тобѣ скажу, Оліверъ, — о̂до̂звавъ ся Гаррі Мелі тихо.
Оліверъ зблизивъ ся до о̂кна, при котро̂мъ о̂нъ стоявъ, дуже здивованый, що Гаррі заразомъ и такій тихій и сумный и неспоко̂йный.
— Ты вмѣєшь добре писати? — спытавъ Мелі, поклавши руку на єго рамя.
— Незле, — о̂дповѣвъ Оліверъ.
— Я може не такъ скоро верну до дому, тому пиши ты менѣ що понедѣлка. Будешь писати?
— Дуже радо, пане! — о̂дповѣвъ Оліверъ, незмѣрно вдоволеный сею просьбою.
— Напиши ты менѣ, якъ — якъ веде ся моѣй матери, паннѣ Мелі, куды ходите на прохо̂дъ, о чо̂мъ говорите, чи здорови̂ и щасливи̂. Розумѣєшь?
— Зовсѣмъ добре, пане.— Але я бы хотѣвъ, щобы ты имъ о то̂мъ нѣчого не казавъ. Се занепокоило бы мою маму и она бы сама мусѣла частѣйше писати, а се для неи все таки невыго̂дно. Отже то мусить зо̂стати помѣжь нами, а пиши менѣ всьо! Я спускаюсь на тебе.
Оліверови се дуже по̂дхлѣбило, прирѣкъ все зробити, чого жадавъ, а о̂дтакъ Мелі запевнивъ єго, що єго любить и сказавъ єму: Будь здоровъ!
Докторъ вже сѣвъ на во̂зъ, служба чекала коло воза, Гаррі кинувъ окомъ на о̂кно Рожѣ и сѣвъ такожь на во̂зъ.
— Вйо, почтарю! — крикнувъ о̂нъ — а ѣдь такъ скоро, якъ лише можешь. Буду нинѣ дуже вдоволеный, єсли майже полетимо.
— А вамъ що прийшло до головы? — скрикнувъ и собѣ докторъ. — Почтарю, я буду дуже вдоволеный, єсли мы зовсѣмъ не полетимо.
Служба дивилась за возомъ, поки не щезъ о̂нъ имъ зъ очей, але Рожа, що за занавѣсою стояла, коли Гаррі глянувъ въ о̂кно, дивилась ще довго по то̂мъ, якъ служба вернула до комнатъ.
— Здає ся веселый и вдоволеный, — сказала она вко̂нци. — Я лякалась, що буде противно, а такъ тѣшу ся, що инакше склалось.
Сльозы суть такъ само ознакою радости, якъ и болю, але ти̂, яки̂ сплывали по лицю Рожѣ, коли она задумана дивилась все въ ту саму сторону, означали мабуть бо̂льше бо̂ль, якъ радо̂сть.