Онанізм та боротьба проти нього
сторінка
сторінка
Боротьба за здорову трудову зміну в робітничо-селянській державі є величезне завдання сучасного менту. Здорове дитинство — багатство, міць і слава країни. Зважаючи на всю вагу для країни здорового розвитку нових поколінь, робітничо-селянська влада звертає величезну увагу на утворення якнайсприятливіших умов для нормального фізичного та розумового розвитку їх.
У Радянському Союзі широко розвинулась охорона материнства, дитинства та молоді. Оздоровча та ясельна кампанії, фізкультура, санітарно-гігієнічні заходи в школі, вдома та інше спрямовані до оздоровлення дитинства.
Проте, не зважаючи на цілу низку оздоровчих заходів, не зважаючи на поліпшення матеріяльного стану робітничо-селянських мас, а через те на поліпшення харчування дитинства, на розвиток фізкультури тощо, — стан дитячого здоров’я далеко ще незадовільний. Цифри масового обслідування піонерів-школярів по Україні, саме дитячого активу, свідчать про потребу посилити всіма сторонами боротьбу за оздоровлення дитинства. Внаслідок обслідувань виявилось, що туберкульозних та схильних до туберкульози 87 — 70 відсотків, з нервовим розладом — 60 відсотків (в РСФРР — 78), недокрівних — 34 відсотки. Цифри небезпечні, вони вимагають пильного вивчення; проти цих захорувань треба проводити боротьбу.
Звичайно, доводиться брати до уваги, що дитинство, яке підпало під обслідування, відчуло на собі весь тягар злиднів та зворушень імперіялістичної і громадської війни, руїни, голоду та пошестей; це шкодило здоров'ю організму, що зростав. Цифри захорувань серед дітей на нервові недуги, туберкульозу — наслідок не тільки минулих злиднів, а й тих ненормальностей, що впливають і дотепер: матеріяльна незабезпеченість, некультурність, відсутність достатнього санітарно-гігієнічного знання, правильного виховання, недостатнє поширення фізкультури й особливо — ненормальності праці й побуту дітей.
От через що здоров’я наших дітей вимагає до себе якнайуважнішого ставлення. Серед багатьох причин, що шкодять дитячому здоров’ю, підточують його життьові сили, чималу ролю відограє онанізм (солодійство).
Онанізм становить частину складного й важливого статевого питання, що відограє величезну ролю в громадському житті. На питання статевого життя звертається нині велику увагу, бо в статевому житті є чималі ненормальності, збочення, надуживання, що зле відбивається на здоров’ї населення, особливо ж на здоров’ї молодого покоління. За статевої розпусти витрачається величезну кількість нервової енерґії зі шкодою для здоров’я. Підчас раннього дитячого періоду і за років юнацтва передчасно постале статеве чуття задовольняється онанізмом. Онанізм охоплює величезні маси дитинства. Онанізм є шкідливий й іноді спричиняється до багатьох хороб. От чому треба широко поставити питання про ненормальний статевий розвиток нашого дитинства і провадити рішучу боротьбу з ненормальностями статевого розвитку дітей.
Добре вивчивши причини поширення онанізму серед дітей, як слід провадячи боротьбу проти онанізму — ми виконаємо завдання винищення онанізму серед зміни, що росте. Цим ми усунемо одну з причин, що підточують здоров’я дітей. Треба до цієї роботи притягти активні сили радянської суспільности, і успіх буде забезпечено.
Важливість боротьби з дитячим онанізмом залежить од двох умов: оскільки він є поширений серед дітей й оскільки він є шкідливий.
Щодо поширення, то онанізм є часте явище серед дітей. За анкетою лік. Гельмана, серед московського студентства онанує: чоловіків — 53%, жінок — 15%; за анкетою лік. Членова: чоловіків — 73%, жінок — 27%. За тією ж таки анкетою лік. Гельмана, хлопчики до 10 років онанують — у 9%, дівчатки — в 35%; за Бреславською анкетою — 10%, за анкетою найвищих жіночих курсів — 41%. У віці з 10 — 14 років, за анкетою лік. Гельмана: хлопчики — 31%, дівчатки — 39%; за Бреславською анкетою — 45%, за анкетою найвищих жіночих курсів — 33%. Можна було б подати на доказ ще цифри великого поширення онанізму серед дітей, проте й наведених вже досить.
Багато авторів у своїх книгах з статевого питання зазначають, що відсоток дітей, що онанують, далеко більший, аніж за анкетами. Дехто вважає, що 90 відсотків дітей протягом певного часу онанують. Отже, до 15 років 50 — 75 відсотків дітей онанують; 50% цієї кількости починає онанувати до 10 років. На ці цифри слід звернути пильну увагу. Вони нам свідчать про великі ненормальності в розвиткові статевого життя нашого дитинства.
Точних даних про те, чи однаково поширений онанізм серед хлопчиків та дівчаток, немає. Більшість авторів схиляється до того, що серед хлопчиків онанізм поширений більше.
Треба ще відзначити ранній початок онанізму. За анкетами відзначено, що онанують навіть п’ятирічні діти. За московською студентською анкетою, 30 студентів онанували з 5 — 7 років, 110 — з 7 до 10 років.
Лік. Василевський говорить: «Онанують іноді й дуже маленькі діти, проте часто це спостерігається між 7 і 9 роками, а потім по довгій прогалині часу в роки статевого дозрівання — від 13 — 15 років і більше».
Довгочасність онанування коливається від кількох разів до систематичного онанування до десяти й більше років. Найбільша частина — від 1 року до 5 років — 46%, до 1 року — 28%, понад 5 років — 26% (за анкетою лікаря Гельмана). За харківською анкетою 1903 року, пересічна довгочасність онанування 5 років. З рештою, ми маємо такі дані: понад 50 відсотків онанує пересічно кілька років; починають онанувати багато змалку.
Усе це й спричиняється до зворушень та біди в житті нашого дитинства, підточує його здоров’я і робить дітей недокрівними й неврастениками, про що докладніше говоритимемо далі.
Часто батьки і не знають, що їхні діти онанують. Варто було б батькам звернути увагу, бо це має велику вагу для боротьби з онанізмом. Що раніше від початку онанування вжито буде заходів щодо викорінення цієї звички, то більших успіхів можна досягти. Крім того, батьки часто, довідавшись про цифри поширення онанізму серед дітей, вважають їх за перебільшені лише тому, що мов «наші діти та діти знайомих і родичів не онанують», а це постає тому, що батьки не знають, вони далекі від дітей, а діти приховують онанування. Треба звертати більше уваги на статеве життя дітей взагалі і, зокрема, на дитяче онанування, або спільними зусиллями краще провадити боротьбу проти шкідливих виявлень статевого життя у нашого молодого покоління.
Важливо знати причини такого великого й раннього розвитку онанізму серед дітей. Не знаючи причини поширення, важко, майже неможливо, провадити боротьбу. Боротьба повинна полягати в усуненні цих причин.
Першою й найголовнішою причиною поширення онанізму є надто раннє пробудження статевого почуття. Раннє статеве пробудження само є наслідок ненормальностей статевого життя навкольного оточення, серед навкружних дорослих людей. Надто багато витрачається сил і енерґії на статеві перечування. Надто багато статевого надуживання. Оточення змалку надто подразнює дітей статевими збудженнями, а через те й сприяє ранньому пробудженню статевого чуття, що не повинно ще виявлятись до статевої дозрілости.
Статева дозрілість надходить у дівчаток приблизно в 13 — 14 років, у хлопчиків в 14 — 16 років. Проте, й після статевої дозрілости не надходять ще сприятливі можливості для задоволення статевого інстинкту. Ще цілу низку років по надходженні періоду статевої дозрілости статеве почуття повинно ще рости, розвиватись у прихованому вигляді для того, щоб скупчена статева енергія розряджалась по одруженні. А справді в родині й громаді діти більше мають приводу до раннього пробудження статевого інстинкту, аніж до гальмування його до певного часу. Незлагоди в родинному житті, статева розпуста, безпутні розмови й лайка, відповідні видовища тощо — все це розпалює статеве чуття й спонукає дітей до задовольнення цього чуття онанізмом. Часто-густо старші брати і сестри, а то й самі батьки, є вольні або невольні підсобники щодо розпусти дітей та призвичаїння їх до онанізму. М. М. Рубінштейн говорить: «Загалом треба просто сказати, щодо обставин, доки ще у сучасного культурного людства робиться все так, немов би навколо нас немає дітей, або вони несприйнятливі до розпусти, або ж ми поставили собі за завдання навчити їх переважити нас розпустою».
Крім того, є ще багато причин, приводів до поширення онанізму серед молодого покоління. Важливою причиною є майже цілковита відсутність статевого виховання в родині і школі. Часто-густо спроби статевого виховання спричиняють помилки через неправильний підхід, що призводить не до упередження онанізму, а навпаки. Справді, оточення дитинства переобтяжено статевими подразненнями, а опору у вигляді правильно запровадженого виховання і здорового режиму дитячого життя — немає. Зараза онанізму вільно й легко переходить від однієї дитини до другої або ж сама дитина починає подразнювати своє природження. А розпочавши, вона підточує свої сили, доки хоробливий вигляд вже виявляє, що дитина онанує.
Безперечно, в поширенні онанізму, насамперед, винні батьки. Чи багато з них звернуло належну увагу на виховання своїх дітей взагалі і, зокрема, на статеве виховання? Певно можна сказати, що до статевого виховання своїх дітей вони самі не підготовані. Чи багато вони цікавились цим питанням? А питання не таке вже звичайне. Усі добре знають, як часто батьки обмежувались забороною, погрозою або казками й не відповідали на настирливі питання з величезної царини статевого життя, що непокоять дитячий розум.
Щоб розв’язати ці настирливі питання діти часто удаються до «вулиці», а то вже відомо, як вона їх розв’язує, прищеплюючи дітям ненормальності та збочення. Можна просто сказати, що дотепер статевий розвиток дитинства перебігає без керівництва батьків. Було б зовсім інше, коли б батьки брали активну участь в ньому. Їм треба було б ознайомитися з цим питанням, вони зважили б своє поводження щодо цього, щоб викорінити свої погані звички. Погані звички заразливі.
До шкільного віку відповідальність за дитяче виховання цілком лягає на батьків. З восьми років дитина вступає до школи. Відповідальність за виховання з цього часу лягає на вчителів, вихователів та батьків. З цього часу відповідальність і за статеве виховання лягає на батьків і вчителів. Шкільний вік становить найважливішу добу в житті дітей щодо розвитку й виявлення статевого чуття.
Шкільний вік збігається з добою статевого дозрівання і з моментом надходження статевої дозрілости. Тепер дитина, поряд із загальним розвитком і зростанням допитливости, виявляє велику зацікавленість і питаннями статевого життя та статевих відносин. Цифрові дані анкет указують, що саме підчас шкільного віку найбільше дітей онанує. Через майже цілковиту відсутність статевого виховання в родині, на школу лягає завдання розв’язати це питання. Проте, на великий жаль, і в нашій школі виховну роботу поставлено недостатньо, взагалі, і, зокрема, щодо статевого виховання. Тут майже однаково справа стоїть, що і в родині. Вчителі загалом мало ознайомлені й кепсько підготовані до статевого виховання молодого покоління. Крім того, наші вчителі надто переобтяжені; вони, насамперед, розвивають дітей, а не виховують їх. А проте, конче потрібне правдиве ознайомлення школярів з питаннями статевого життя. Чимала частина вчителів мало звертає на це увагу й стоїть осторонь од тих думок, перечувань, іноді глибоких, з царини статевих відносин. Шкільний колектив, не одержавши відповіді на ці питання, сам їх вирішує, «Вулиця» і тут зо всіма її негативними рисами й збоченнями впливає на дитяче життя.
Міцний колектив з міцним піонер-загоном може багато дечого зробити й охоронити себе від поганого впливу «вулиці» або окремих розбещених членів колективу. Іноді навпаки, двоє-троє зіпсованих, розбещених школярів заражають цілий колектив і один одного призводять до онанізму.
Велику оздоровчу ролю відограє школа, якщо учні в ній ознайомляться з суттю статевих відносин, розмноження, дітонародження тощо. Це повинна зробити школа, а не хтось інший. Треба всю правду, не вагаючись, розказати школярам. Дехто проповідує надто велику поступовість та обережність. Не треба гаяти часу! Не слід приховувати! У нашій школі сукупне навчання повинно відогравати, без сумніву, позитивну ролю в розумінні стримування виявлень статевого інстинкту, проте за відсутністю статевого виховання може постати ціла низка негативних явищ в розумінні статевих ненормальностей. Мало уваги звертають на статеве виховання і шкільносанітарні лікарі, а, проте, вони разом із учителями відповідають за здоров’я шкільного колективу.
Крім вищенаведеного, на поширення онанізму серед дітей справляють вплив численні ненормальності праці й побуту школярів. Недостатність фізичного розвитку, відсутність правильного режиму дитячого життя, житлові умови у вигляді спання на одному ліжкові по кілька чоловіка або спання всіх гамузом — усе це сприяє онанізму серед дітей. Часто-густо до онанізму призводить кепське пошитий вузький одяг, що спричиняється до тертя природження. Деякі хороби, внутрішні й зовнішні, що спричиняють свербіння, можуть сприяти онанізмові. Глистюки, особливо дитяча глиста, спричиняють свербіння в ділянці відхідника і тим призводять до онанізму; особливо часто це подибується у дівчаток. Усе це й обумовлює велике поширення онанізму.
Жоден автор, що писав з статевого питання, не заперечував шкідливого впливу онанізму на здоров’я. Онанізм шкодить здоров’ю і дорослих, а особливо ж дітей. Коли онанують, витрачається велика кількість енерґії, що так потрібна дитячому організмові, що росте. Через те у дитини, що онанує, виявляються ознаки загальної кволости та загального розладу організму. Лише ці повсталі ознаки викривають батькам причину походження їх. Лише тоді довідуються батьки, що їхня дитина онанує. Загальна кволість позначається недокрів’ям, блідістю, закрутом у голові, відсутністю апетиту тощо. Та як і не постати недокрів’ю, якщо дитина мастурбує кілька разів на день? А на ґрунті недокрів’я легко можуть постати різні хороби. Опірність організму впадає. Часто і батьки і лікар не викривають справжньої причини кволости та недокрів’я дитини. Лікують без жодної користи, бо дитина на самоті й далі підточує свої сили онанізмом. Поданий вище відсоток недокрівних, без сумніву, є зв’язаний з онануванням.
Онанізм однаково ж призводить і до неврастенії. Нервова система в дітей особливо є чутлива до всіляких подразників. Онанізм порушує несталу дитячу нервову систему.
Взагалі сучасні умови суспільного життя вимагають великої напружености праці від нервової системи. Нервову систему переобтяжується, розладжується. За нашого «нервового часу», як то кажуть, треба особливо уважно ставитись до нервової системи та зміцнювати її всіма заходами. А онанізм розладжує її, подразнює. Нерви починають виявлятися в житті. Дитина легко збуджується, постають нічниці. За великого виснаження постає байдужість, дитина живе на самоті, не цікавиться оточенням, все в собі заховує. Постає неврастенія зо всіма ознаками.
Такий фізичний стан відбивається вже і на шкільній роботі: дитина неуважна, кепсько засвоює знання, і діти, як і батьки, починають нервувати, що ще більше виснажує нервову систему дитини.
Шкідливий вплив онанізму відбивається і на психічному, розумовому житті людини. На ґрунті недокрів’я та неврастенії постає неурівноваженість, брехливість, бо дитині доводиться приховувати багато дечого від батьків та оточення.
Усвідомивши шкідливість онанізму, дитина починає сама змагатися проти нього, але не має сили перемогти хоробливої звички. Вона починає втрачати надію на перемогу. Саме тепер їй найпотребніша й є допомога батьків, вихователя або лікаря. Треба зауважити, що всі ці шкідливі наслідки онанізму зникають без сліду, якщо припинити онанування. Але про це скажемо докладніше далі.
Треба ще зазначити про шкідливий вплив онанізму на наступне статеве життя. Дитина онанує з 5 — 7 років, вже кілька років. Статеве чуття знеправлене і підточене. Статеву енерґію витрачається нерозсудливо. Після шлюбу виявляється кволість статевого перечуття. Статеву енерґію, що мала б скупчитись в організмові, витрачено. Іноді навіть надходить тяжкий статевий розлад (статева неврастенія).
Онанізм впливає на центральну нервову систему. Через те можуть постати розлади і травного апарату, органів кровообігу, органів чуття тощо.
Питання про спадкову передачу онанізму, безперечно, не має ваги, бо, коли б онанізм передавався в спадок, усі вже давно були б онаністами. Проте, крім шкоди, що заподіює онаніст сам собі, він робить і соціяльно-економічну шкоду республіці. У нашій робітничо-селянській державі підчас напруженого соціялістичного внутрішнього будівництва та великого загострення боротьби зі світовою буржуазією — потрібні міцні, здорові, творчі продукційні сили. Потрібна економія в усьому, найбільша доцільність у витраті дуже цінної розумової та фізичної енерґії. А за статевого збочення та онанізму відбувається неприпустима витрата нервової енерґії. Проти цієї соціяльної шкідливости треба провадити рішучу боротьбу. У буржуазних країнах статева розпуста є невід’ємна частина державного життя. Все, що підточує сили пролетаріяту, що відвертає його від клясової боротьби, — на користь буржуазії. У пролетарській державі все, що підточує творчі та продукційні сили робітничо-селянських мас та молодого покоління, треба усунути, треба провадити проти цього уперту боротьбу. Г. Н. Сорокін говорить: «У буржуазній країні статевий паразитизм розвивається до найвищих щаблів, що є способом… задурманити… пролетаріят… зробити його слухняним знаряддям в руках капіталіста». А. Б. Залкінд говорить: «Треба забрати у статевого все те, що волею кляси-обманника воно одібрало у людської творчости».
Питання доцільної творчости й корисної витрати розумової та фізичної людської енерґії має велику вагу для робітничо-селянської держави. От через що особливо підкреслюється шкідливість онанізму в розумінні недоцільної витрати енерґії. Тут так само потрібний режим економії.
З усього наведеного виходить в усіх виявленнях шкідливий вплив онанізму на дитячий організм. Треба зазначити, що вага й поширення шкідливого впливу онанізму залежить від частоти онанування, рівно ж як і від віку, коли дитина почала онанувати. Що менше та рідше перебігало онанування, то меншу шкоду заподіяно організмові. По припиненні онанування всі хоробливі явища швидко зникають. Проте, навіть по довгому онануванні, якщо його припинити і відповідно лікуватись, рівновагу в організмові відновлюється. Помиляються ті, що перебільшують шкідливість онанізму: страхаючи статевою недолужністю, недоумством тощо, вони остаточно знесилюють характер та волю онаністів. Людина починає вважати себе за загиблу, витрачає надію на успіх боротьби з хоробливою звичкою. Треба подати дійсну картину шкідливих наслідків онанізму, що її ми навели вище.
Зваживши й зробивши висновки поширення онанізму, його різноманітного шкідливого впливу на здоров’я, розум та характер молодого покоління, ми визнали потребу громадської боротьби з дитячим онанізмом.
В чому полягає боротьба з дитячим онанізмом? Треба усунути ті причини, що спричиняються до онанізму, і знешкодити його. Їх усунути можна, причому одні з них усунути легше, другі — важче. Дехто з авторів намагається багато дечого накинути спадковості. Це не так. Оточення з переобтяженням його статевими подразниками становить найголовніше джерело поширення дитячого онанізму. Ролю спадковости можна вважати як сприятливу до онанізму на ґрунті нервової та розумової кволости з природи дитячого організму.
Насамперед, треба хоч коротко розглянути загальні міркування про умови успіху боротьби з дитячим онанізмом. Найліпшим охоронним заходом, найдоцільнішою профілактикою проти дитячого онанізму є усунення з суспільного життя, особливо ж з родинного побуту, ненормальностей, надуживань та збочень статевого життя. Треба уперто провадити боротьбу за новий родинний побут. Треба винищити спадщину буржуазного ладу та забобони в родинному побуті. Тоді зменшиться поширення онанізму та легше буде провадити боротьбу з ним. А через те боротьба за статеве оздоровлення в житті дорослих є одночасно й боротьба з дитячим онанізмом.
Боротьба за новий родинний побут — справа довгочасна й не легка. В міру нашого поступу на соціялістичному шляху здорові нові форми побуту й праці остаточно вилікують статеву розпусту.
Проте, крім цієї загальної перспективи вилікування від статевих збочень молодого покоління, треба вже й нині скеровувати боротьбу з дитячим онанізмом проти головних причин його розвитку.
Трагедія статевого життя полягає в тому, що статеве чуття пробуджується надто рано. Усі сили треба спрямувати на те, щоб не тільки його не пробуджувати, але коли вже воно почало виявлятись, затримати цілковите пробудження статевого чуття. Не треба побоюватись, що цим ми знесилимо статевий інстинкт. Цей інстинкт з природи дуже міцний, а до того ще й соціяльні умови капіталістичного суспільства розпалили його незвичайно. Література, видовища допомагали цьому розпалюванню. Слід всіма способами послаблювати статеве перенапруження в нашому житті. Література, видовища повинні придатися на оздоровлення статевого життя та статевих відносин, а не знеправлення їх. Щодо дорослих, то від них треба вимагати охорони дитинства від статевої розпусти. Бо дорослі онаністи часто-густо заражають онанізмом дітей, що їх наслідують. Дорослих можна переконувати, ставити їм вимоги — дитинство треба виховувати. Отже зрозуміло, чому останнім часом так багато пишуть про статеве виховання в родині та школі.
За дошкільного віку, через брак дитячих садків, єдиними вихователями своїх дітей є батьки. Вони відповідають за їхні вчинки і поводження. Вони відповідають і за статеве виховання. Проте всім добре відомо, що переважна більшість батьків звертає мало уваги на статеве виховання. Вони не ознайомлені з цим питанням, не знають, як підступити до дітей і, по більшості, намагаються уникнути не тільки виховання, а й відповідів на настирливі питання дітей з статевого життя. Усі знають про ці неправдиві пояснення щодо народження дітей та багато дечого. А коли діти починають розуміти брехню, вони їй вже не вірять. Часто батьки, того не розуміючи, заподіюють дітям замість користи шкоду.
Дехто з авторів перебільшує складність статевого виховання. Накупчують найскладніші питання, вишукують незначні деталі в справі статевого виховання. Батькам треба знати головні положення статевого виховання, як відповісти дитині на питання, що її непокоять. Вони легко можуть про це довідатися з загальноприступних популярних книжок з цього питання, а їх надруковано багато. З великої кількости їх треба порадити невелику бібліотечку. Це повинні проробити Саносвіта Наркомздоров’я та Соцвих Наркомосу. Утворення дешевих та загальноприступних бібліотечок та можливість користуватись ними батькам відограє велику ролю в статевому вихованні дітей. Крім того, треба провадити велику роботу серед батьків через батьківські колективи при різноманітних дитячих установах (яслах, майданчиках, школах, дитячих садках тощо). Про це ми докладніше поговоримо далі, коли порушимо питання про ролю вчителів в боротьбі з статевими ненормальностями. Крім того, треба більше освітлювати і в пресі статеве виховання, щоб весь час підтримувати цю працю так з боку батьків як і з боку вчителів.
Є думка, що краще менше писати й говорити з статевого питання, бо це лише править за зайвий статевий подразник. Ця думка цілком неправдива. Не можна мовчазно провадити боротьбу проти соціяльних недуг. Не треба подавати порнографії та бульварщини з цим питанням — це правдиво. Але слід питання це ставить руба й цілком його висвітлювати. Буде ліпше, коли дитина матиме відповідь на питання з статевого життя від батьків, вихователів, аніж вона розв’яже випадково їх за допомогою вулиці. Потрібна науково-популярна книжка.
Отже, потрібно є статеве виховання нашої зміни — дитинства — з перших років його життя. А для цього треба підготувати батьків. У боротьбі з онанізмом з ранніх років має велику вагу, якщо батьки уважно ставитимуться до всього, що стосується до статевого чуття дитини. Якщо батьки помітили, що дитина починає онанувати або просто подразнювати природження, несвідома того, що робить, то вони, безперечно, легко можуть виправити свою дитину. Уважно спостерігаючи поводження дитини, помітивши, що дитина починає подразнювати своє природження, батьки повинні сказати дитині, що цього робити не можна, що вона через це може заслабнути. Якщо повторювати ці вимоги кілька разів, дитина лишає подразнення. В наслідок повторних настирливих вимог у дитини підчас спроби онанувати постає певний затримувальний рефлекс. Поряд з цим треба усунути причини або приводи до онанізму: тісний одяг, особливо штанці. Якщо дитина нервова, треба її лікувати зміцнювальними способами, порадившись перед тим з лікарем. Слід уникати, щоб підчас сну дитині не було дуже жарко. Не треба дозволяти, щоб дитина по пробудженні лежала в ліжку. А найголовніше — настирливо вимагати, щоб дитина не чіпала своє природження. Ці вимоги повинні ставити не тільки батьки, а й ті, що доглядають дитину. Треба бути лише упертим. Проте, якщо за місяць-два дитина, не зважаючи на вимоги не подразнювати природження, продовжує його, треба звернутись до лікаря, щоб він не тільки виявив стан здоров’я та призначив лікування, а й психологічно вплинув на дитину. А втім ні в якому разі не слід дитину стращати, карати, бити, — навпаки, треба її прихиляти до себе, бо інакше дитина намагатиметься за всяку ціну приховати від батьків своє онанування.
Звичайно, це стосується, найголовніше, до дітей дошкільного віку. Серед дітей до восьми років легше провадити боротьбу з онанізмом і легше провадити виховну роботу. Дітям цього віку можна поставити вимоги, навіяти, ізолювати від шкідливих впливів. Діти за цього віку менше онанують І не являють собою задавнених онаністів. Інша справа з дітьми шкільного віку. Статеве чуття загострюється, наближається статева дозрілість. Дитина вступає до колективу, що може на неї вплинути позитивно або негативно. Це залежить від складу колективу та від його керівників. З цього часу за статеві ненормальності та за збочення відповідає вже не тільки родина, а й школа, не тільки батьки, а й педагоги. Було б дуже добре, коли б усі батьки дійсно до школи охоронили своїх дітей від шкідливих впливів та статевих збочень оточення. В дійсності це не так. Минуть роки, доки батьки за допомогою державної організації у вигляді дитячих садків та майданчиків, матимуть змогу так виховати зміну, що вона вступить до школи здоровою, нормально розвиненою фізично й розумово без статевих ненормальностей. От чому школі доводиться не тільки охороняти дитинство від поширення серед нього онанізму, а й виправляти тих, що вже терплять з цієї хороби.
Отут ми й виявляємо непідготованість вчителів до статевого виховання дитинства. Вчителі не підготовані до того, щоб відповісти на питання, які непокоять дитинство. Вчителі, переважно, стоять осторонь від цих питань. Отже стан з цього погляду однаковий так у школі, як і в родині. Дитячий колектив найчастіше сам розв’язує ці питання. А в тому йому допомагає вулиця. Через те слід ставити завдання підготовити вчителів до статевого виховання і зокрема — до боротьби з дитячим онанізмом. Підготувати вчителів у цьому напрямку далеко легше, ніж батьків. У відповідних педагогічних вищих школах та технікумах треба вивчати питання про статеве виховання в школі. А це матиме величезну вагу.
Які ж основні завдання статевого виховання в школі? Треба подати відповідне правдиве висвітлення статевого питання, ріжниці стати, розмноження тощо; ще енерґійніше разом з батьками охороняти дитинство від надмірних статевих подразників оточення; зробити все можливе, щоб статеве чуття виявилось пізніше; накупчену енерґію молодого покоління використати найкорисніше для організму й робітничо-селянської держави.
В. Бехметьєв так визначає завдання виховання: «Звідси яскраво виходить користь уживаної нині системи обопільного виховання. Однак, і це треба провадити розумним способом, бо сукупне перебування хлопчиків та дівчаток має здійснюватись, насамперед, підчас роботи в клясі, гри та інших розваг, звичайно, під доглядом вихователів. А взагалі, основою всякого статевого виховання має бути усунення всього того, що призводить до несвоєчасного статевого збудження». М. М. Рубінштейн визначає завдання статевого виховання так: «Капітал статевої енерґії має бути до певного часу збереженим і невикористаним; згодом його можна витрачати обережно під контролем, проте він має збільшуватись, накупчуватись, бо інакше разом з ним підупадуть зв'язані з ним культурно-творчі можливості та бойовий запал борця за краще життя».
В основному, завдання статевого виховання в школі зіходить на те, щоб, не порушуючи статевого розвитку та накупчення статевої енерґії, загальмувати, оскільки це можливо, початок статевого життя та уникнути статевих знеправлень (онанізм); а скупчену енергію спрямувати іншими шляхами.
Щоб досягти поставленого завдання, є дуже багато різних шляхів та способів. Насамперед — статева освіта. Вона повинна відогравати велику ролю в розумінні статевого оздоровлення: разом з тим, вона має бути абсолютно правдивою. Нема чого побоюватись висвітлити дітям питання взаємовідносин стати, розмноження тощо. Треба лише це зробити популярно-науково, розпочавши пояснення відповідних явищ з життя рослин та тварин і ступнево перейшовши до людини. Освіту слід використати і для боротьби з статевими ненормальностями, знеправленнями, передовсім — з онанізмом. Чи треба це провадити перед цілим колективом чи перед окремими дітьми — залежить від обставин. Проте, беручи до уваги величезне поширення онанізму, можна припустити, що немає такого колективу, в якому чималий відсоток дітей не онанував би; кажучи про онанізм, слід викрити всю шкідливість його для організму, що росте. Цю освіту можуть провадити і вчитель і лікар, через те, що на лікаря покладено завдання охороняти здоров’я школярів, тому його обов’язок провадити боротьбу з пороками, що підточують здоров’я школярів. На жаль, і лікарі дотепер мало звертали уваги на це питання. У боротьбі за статеве оздоровлення школярів пліч-о-пліч повинні йти батьки, вчителі й лікарі. Праці вистачить всім.
Статеве виховання в школі повинно полягати не тільки в поясненні шкідливости поганих вчинків та звичок, в забороні та усуненні всіх зайвих статевих подразників. Має велику вагу й те, що вчитель, якому довіряють школярі, дізнавшись про випадок онанування від батьків чи товаришів, особисто розмовляючи, переконає своїм авторитетом залишити цю звичку. А цим він не тільки охоронить одного школяра від зарази, а й цілий колектив.
Шкільне статеве виховання треба розглядати широко. Здорове статеве виховання — це боротьба за нормальний побут та працю в школі. Здорова шкільна праця й побут обумовлюють нормальний фізичний й розумовий розвиток школярів. Особливо слід висувати питання фізкультури серед дитинства, як запобіжний захід проти статевих надуживань та збочень.
Фізкультура в школі, в родині зміцнює організм фізично, зміцнює також і нервову систему. Удаються до онанізму часто нервові діти й цим ще більше підточують нервову систему. Фізкультура охороняє від онанізму й одночасно виліковує колишніх онаністів, зміцнюючи нервову систему їх. А через те треба посилити в школі фізкультурне виховання, щоб воно було за невід’ємну частину шкільного життя. Фізкультура ще й має вагу тим, що вправами, розвагами, спортом використовується ту зайву енерґію, яку було б витрачено на передчасні статеві перечування. Питання про використання фізкультури в боротьбі з статевими надуживаннями та збоченнями треба докладніше опрацювати для практичного здійснення.
Крім статевого виховання та освіти, фізкультури, оздоровлення праці й побуту школярів, для боротьби з онанізмом потрібні широкі оздоровчі заходи для дитинства й періодичні огляди та систематичне лікування недокрівних та неврастеників.
Нервовий розлад сприяє онанізмові, онанізм призводить до недокрів’я та неврастенії. Тому завдання лікаря — звернути найбільше уваги на статеві перечування дитини і своєчасно вжити заходів, якщо виявиться, що дитина онанує. А до того ще треба порадити батькам, щоб доглядали дитину. Крім того, слід звертати увагу на режим для усунення всіх сприятливих моментів до онанізму.
Щодо численних сприятливих моментів у вигляді спільного спання на ліжку, покотом, впливу подразнювального харчу тощо, то про це вже було сказано вище й досить написано по численних брошюрах. Тут варто лише застерегти, що іноді вагу їх в питанні поширення онанізму перебільшують. Основною причиною поширення онанізму є оточення, переобтяжене статевим подразнюванням, а через надмірні подразнення постає раннє пробудження статевого чуття й задоволення його онанізмом або іншими збоченнями. Головним моментом в боротьбі з дитячим онанізмом шляхом вищенаведених заходів є, на думку Блоха: «якомога для кожної здорової людини — а це являє загальну вимогу індивідуальної та соціяльної гігієни — цілковито уникнути статевих зносин принаймні до двадцятилітнього віку». «Це повздержання, — каже М.М. Рубінштейн, — має бути не тільки фізично витриманим, а й психічно потрібним. Це цілеве настановлення цілком правдиве, і коли воно здійсниться, питання про дитячий онанізм само по собі зникне».
Крім наведених способів впливу на шкільне дитинство, треба повести по бажаному шляху й запровадити правильне керівництво самодіяльністю учнів.
Уже докладно описано, як батькам, вчителям і школярам треба провадити боротьбу проти дитячого онанізму. Тепер треба сказати, що мають робити передові загони молоді та дитинства — комсомол та піонери. Їхня робота та вага в боротьбі з дитячим онанізмом вже ніяк не менша, ніж батьків та вчителів. Комсомол, насамперед, повинен оздоровити статеве життя молоді. У статевому житті молоді взагалі і серед комсомолу зокрема, без сумніву, є й статеві надуживання, знеправлення і розпуста. Це ми бачимо, чуємо й про це читаємо в літературі. Що-правда, іноді статеву розпусту надто вже перебільшують. Проте, статеве неповздержання й ненормальності безперечно є. Молодь щільно споєднана в житті з дитинством і справляє на нього величезний вплив. Статеві вади й надуживання різними шляхами переходять на дитинство й заражають статевими перечуттями. От чому статеве оздоровлення суміжних й найближчих верств — молоді — відограє величезну ролю в оздоровленні статевого розвитку дитинства в усуненні статевих ненормальностей.
Комсомол повинен посідати чільне місце в боротьбі з статевою розпустою молоді, — не тільки для збереження здоров’я самої молоді, а й для усунення шкідливого впливу на дитинство. Коли в боротьбі з дитячими статевими знеправленнями виховання, освіта з боку батьків, вчителів, лікарів та інших керівників дитячих колективів має відогравати переважну ролю, то щодо комсомолу, молоді, самовиховання, самоосвіта із статевого погляду відограють не меншу ролю.
Треба поставити перед молоддю — комсомолом — вимогу і завдання оздоровити статевий розвиток та статевий побут молоді. Оздоровляючи статеве життя молоді, ми тим оздоровляємо і статевий розвиток дитинства.
Все, що було сказано й висунуто для оздоровлення статевого розвитку дитинства, має силу й для молоді. Безперечно, доводиться брати до уваги, що у молоді статеве чуття посилюється, ускладняється по надходженні статевої дозрілосте, збільшується бажання його задовольнити. За цього віку тяжче притерти це почуття ніж за дитинства. Разом з тим в цьому віці немає ще й умов, потрібних для утворення самостійного родинного життя. Навколо статевого перепуття накупчується великий запас енерґії, що потребує розрядження. Найкращим засобом проти статевої переподразнености, статевих надуживань та ненормальностей, щоб якомога далі відсунути початок статевого життя, є здорові умови праці й побуту молоді, правильний режим життя, здорове й нормальне співвідношення розумової і фізичної праці. Шкільній молоді більше вживати фізкультури. Робітничій та селянській молоді — більше розумової праці й відповідних розваг.
На жаль, і кіно, і театр часто є подразниками статевого почуття. Через те в кіно та театрі треба усунути все, що таким робом впливає на молодь. Треба дбати про викорінення серед молоді алькоголю й тютюну та інших штучних подразників. Самодіяльність, активність молоді має виявитись якнайбільше в боротьбі за здоровий побут, за життьову дисципліну. Більше фізкультури, чистого повітря; добре харчування; своєчасний та достатній сон; особиста гігієна та гігієна в родині; різноманітні, здорові, живі розваги, жагуче бажання творити культурні цінності та витрачати на це свою енерґію! Молодь повинна горіти могутнім молодим вогнем у нестриманому рухові вперед по шляху соціялістичного будівництва та підготовки до остаточної перемоги над капіталом. Отакою має бути праця й побут нашої робітничо-селянської молоді. Отакими має бути життя й праця комсомолу.
Проте, вплив молоді на дитинство не обмежується лише наведеним. Старші брати та сестри виховують, розвивають молодших. Часто-густо старші брати і сестри відограють більшу ролю в житті молодших, ніж батьки. А через те цих юних вихователів треба, насамперед, хоч в основному, ознайомити та виховати з погляду статевого — що вони мають робити та як поводитись, щоб охоронити своїх молодших братів та сестер од статевих збочень, подразнень, що підточують їхнє здоров’я.
Особливо важливо підготувати з цього погляду ту частину комсомолу, яка бере активну участь у піонерській роботі, у керівництві піонер-загонами. Вожаті комсомольці разом з батьками, вчителями та лікарями через піонерів повинні оздоровляти працю й побут нашого дитинства. Бо саме для дитинства конче потрібний правильний режим життя. Своєчасне харчування, сон, відпочинок, прогулянки, фізкультура — найкраща охорона дитячого здоров’я від недокрів’я, неврастенії, онанізму й раннього пробудження статевого почуття.
У нас частенько спостерігається переобтяження школярів, особливо ж піонерів; в наслідок — кволість, згодом — хороби й статеві збочення. Треба провадити боротьбу не тільки з переобтяженням в школі, а слід визнати шкідливим ненормальне, а іноді й цілковите нехтування фізкультури. Вожаті-комсомольці та піонери особливо повинні дбати за здорову гру, розваги й за поширення фізкультури. І коли ми побачимо живе, здорове, розумово й фізично розвинене, повне сил та енерґії — життя дитячого колективу, тоді зараза онанізму не матиме сприятливого ґрунту для розвитку серед дітей.
Комсомольцям-вожатим слід підготуватися до цієї праці через відповідну літературу та колективне опрацювання питань з учителями, лікарями тощо. Самодіяльність піонер-загонів відограє чималу ролю в оздоровленні дитинства. Санітарно-гігієнічне виховання, сангуртки, додержання чистоти в клясі, розгортання колективної думки та розваг — усе це охороняє дитинство від статевих подразнень оточення. Дитячий рух, що так поширився, його подальший розвиток та поглиблення треба цілком використати на боротьбу за здорову працю та побут нашого дитинства.
Треба звернути увагу на піонер-загони, використовуючи їх як передову частину дитинства для боротьби з ненормальностями та нездоровими явищами шкільного життя. Дитячий рух має відограти величезну ролю в оздоровленні шкільного життя. Через піонер-загони можна розвивати статеве виховання. Через піонерів легше запроваджувати в масі школярів запобіжні заходи статевого оздоровлення. Серед піонерів і нині вже провадиться санітарно-гігієнічне виховання, що його слід поглибити й поширити.
Комсомол та піонери—дві сили, що їх безумовно треба якнайбільше використати для правильного статевого розвитку молодого покоління.
У робітничо-селянській країні, де життя перебудовується на нових, соціялістичних підвалинах, і статеву проблему розв’язано буде силами робітничої кляси—носія нового родинного й соціяльного життя. Статеве життя буде оздоровлене. Усі ненормальності його, надуживання й збочення буде усунено. Батьки, вчителі, лікарі, вожаті-комсомольці в спільній боротьбі з дитячим онанізмом виконають одно з завдань оздоровлення дитинства. І в міру оздоровлення молодих змін дедалі, то міцніші й здоровіші кадри стануть до виробничих робітничо-селянських лав. Щоб якнайскорше будувати нове, прекрасне комуністичне життя на землі, потрібні здорові покоління. Вони готуються, вони наближаються, щоб у бурхливому творчому піднесенні, знищивши капіталізм, утворити комуністичне суспільство.
сторінка
