Орфей і Еврідіка/III
| ◀ Другий акт | Орфей і Еврідіка пер.: Є. Дроб'язко Третій акт |
|
Вихід з підземного царства. Пейзаж скелястий і пустельний. Орфей весь час веде Еврідіку за руку, не дивлячись на неї.
ОРФЕЙ. Ходім, Еврідіко, сюди, ходім, моя єдина,
Кохана без краю!
ЕВРІДІКА. Це ти? Справді ти?
Ах, як ждати могла я?
ОРФЕЙ. Так, з тобою твій друг… Ах, по цілій землі
Я шукаю тебе у смертельній імлі.
Зевес моїм благанням внемле
І тебе вертає на землю.
ЕВРІДІКА. Як! Жива! Знову вдвох!
Ах, боги, любо як!
ОРФЕЙ. Еврідіко, ходім! / Кидає руку Еврідіки. /
Та не гаймося ж ласку від богів прийняти!
Мерщій! Покиньмо місце кляте!
ЕВРІДІКА. Та ти мої не хочеш взяти руки?
Як? Тікаєш очей, які колись кохав?
Невже до Еврідіки холодним ти вже став,
Чи то давню красу страшні знищили муки?
/ Вона схоплює Орфея за руху, щоб звернути на себе його увагу /
ОРФЕЙ. Боги! Як це стерпіти! Еврідіко, ходім! Тікаймо звідсіль!
Час минає…
Я хотів би розкрить усе тобі до краю…
Лютий наказ! О, я не можу ніяк!
ЕВРІДІКА. Хоч раз на мене глянь!
ОРФЕЙ. Охопив серце ляк!
ЕВРІДІКА. О, жорстокий!
Так ти ось як подбав про коханої спокій.
ОРФЕЙ. Колись збагнеш зміст вчинку ти мого!
ЕВРІДІКА. Та життя повернув ти,
Щоб знов віднять його!
О заберіть же, боги, вами дане!
Ти, недобрий ти, кинь мене!
ОРФЕЙ. Йди! Іди за мною, кохана!
ЕВРІДІКА. Ні! Йди гадь! Краще хай настане
Кінець, забуття чарівне!
ОРФЕЙ. Зглянься, зглянься!
ЕВРІДІКА. Кинь Еврідіку!
ОРФЕЙ. Ах, жорстока! Неба владико! Ходім! Не здавайся ти судьбі!!
ЕВРІДІКА. Любий, скажи! Тебе благаю!
ОРФЕЙ. Хоч з муки в труну лягаю,
Ні, не відкриюсь тобі!
Будьте, о боги, прихильні,
Боги, усе зробити вільні!
О, страждання непосильні!
Скільки ридань
З божих нам благодіянь!
ЕВРІДІКА. Будьте о, боги, прихильні,
Боги, усе зробити вільні!
О, страждання непосильні!
Скільки ридань
З божих нам благодіянь!
/Орфей збентежений, у відчаї спирається на скелю./
ЕВРІДІКА. Та чого так уперто мовчати Орфею?
Що йому від мене таїть?
Не на те ж він мене врятував од страхіть,
Щоб мук завдать байдужістю своєю?
Ой, недоля сумна!
Без сил я залишаюсь…
На очі налягла знов смерті пелена…
Я тремчу… Я томлюсь…
Задихаюсь…
Холону і горю…
Душа страждає,
Її таємниця крає…
Страхом пройняті всі чуття…
Ах, знемагаю в муках я…
Недоля ворожа!
Люта воля божа!
Чи дихати я можу
Лиш знов для терзань?
Навкруг мене тихо панувала утіха,
Без горя, без лиха,
І ось тепер ізнов зазнала я страждань!
ОРФЕЙ. Защеміла душа від її нарікань.
Що мовлю? Що вдію?
Втратила всю надію.
Чи зможу вгамувать
Весь біль її страждань?
Сам я з нею страждаю
І сумую без краю…
ЕВРІДІКА. Недоля ворожа?
Ах, люта воля божа!
Чи дихати я можу
Лиш знов для терзань?
Боги! Зостаюся сама…
Вже сподівань нема,
Щоб подививсь на мене милий…
ОРФЕЙ. Рішучість зникає моя,
Розум втрачаю я,
Тримать не маю сили…
Себе я забуваю,
Еврідіку і могили…
/ Він робить рух, щоб озирнутися. /
ОРФЕЙ. То знай…
/ Еврідіка падає на каміння. Він швидко стримується. /
ОРФЕЙ. Не можу… О, боги! Чи скінчите муки Орфея?
Ні!
ЕВРІДІКА. То прощай!.. мій… мій до…рогий…
І пам'ятай Еврідіку.
ОРФЕЙ. То що ж я?
Може знести хіба чоловік!
Ні, небесним богам
Зайві жертви без ліку!
/ Орфей рвучко повертається до Еврідіки. /
ОРФЕЙ. О, моя Еврідіка!
/ Еврідіка старається підвестися. /
ЕВРІДІКА. Орфею! Прощай… навік!.. / Зникає. /
ОРФЕЙ. Еврідіко! Невже вмерла вона?
Ах, яка пітьма дика
Охопила мою любов!
О, кохана! Еврідіко!
Ні, не чує мене,
Не почує вже знов!
Це ж я для неї відійшов
Од веління!
Злощасна мить!
От кара нетерпінню!
Воля богів уперто
За мною йде,
І я… і я лиш можу вмерти!
Ах, я втратив Еврідіку!
Груди тяжко тисне жаль…
Лють богів крає мов сталь!
Груди тяжко тисне жаль…
Люба зникла між проваль!
Еврідіко! Еврідіко!
Почуй зойки, крики!
Кохана!
Це бідний друг твій вірний
Гукає в тузі безмірній.
Ах, я втратив Еврідіку!
Груди тяжко тисне жаль…
Лють богів крає мов сталь!
Груди тяжко тисне жаль…
Люба зникла між проваль…
Еврідіко! Еврідіко!
Тиша підземна…
Ждати даремно…
Холодно й темно…
На душі самотня печаль…
Ах, я втратив Еврідіку!
Груди тяжко тисне жаль…
Лють богів крає мов сталь…
Груди тяжко тисне жаль…
Люба зникла між проваль…
Журба й печаль…
Скорбота й жаль…
Якби могла печаль
Моє життя скінчити!
Не можу далі жить…
Покину білий світ…
Пекельних я торкнусь
Тепер воріт
І скоро дожену
Я найкращу на світі!
Так, я спішу в цей безсонячний край!
Я спішу, почекай,
Еврідіко!
Нікому нас не розлучити,
Смерть сама поведе
Нас обох в свій край.
/ Хоче вбити себе кинджалом. Несподівано з'являється Амур. /
АМУР. Спинись, Орфею!
ОРФЕЙ. Боги! Чи поставите мур
Намаганням моїм
Розпрощатись з душею?
АМУР. Намір кинь прощатися з нею.
Поглянь, лагідний бог Амур прийшов за прозьбою твоєю.
ОРФЕЙ. Чого ще хочеш ти?
АМУР. Ти з гідністю весь шлях
Іспитань зміг пройти,
І несу я кінець їм чудесний.
Еврідіко! Воскресни!
З вірним другом своїм
Довгі живи роки.
ОРФЕЙ. О, Еврідіко!
ЕВРІДІКА. Орфею!
ОРФЕЙ. Праві боги! Які ми вдячні вам і раді!
АМУР. Ви довіряєте божій владі,
І виведу я вас із проваль цих страшних
Безтурботно радіти з сердечних утіх.
ЕВРІДІКА. О, любов! От кайдани
Ти приносиш для сердець!
ОРФЕЙ. О, любов! Вічно стане
Величать тебе співець.
АМУР. Любовні втіхи для сердець
Дає вам радісний кінець.
Хай вогонь в крові палає,
Хай ніхто з вас не тікає
Чарівних моїх силець!
/ Амур робить величний рух, і декорація змінюється. Чарівний пейзаж, залитий світлом. У глибині храм Амура, до якого ведуть три східці. /
Хор. Повік молодий бог любові
Проймає все во всіх світах,
У небесах
Він пташок в тенета ловить,
Нереїдам надії чудові
Він запалює в морях.
Юних квітчає вінками,
3'єднує чари з втіхою очам,
Розум з холодними думками
Він збагачує почуттям.
Великий бог нас потішає,
Поки згасне в жилах пожар.
Тоді до юних відлітає,
А нам в заміну шле
Коштовний дружби дар.