отава
| отава |
|
|
Ота́ва, ви, ж. Трава, выросшая вторично на скошенномъ мѣстѣ. Шух. I. 170. Косіть, хлопці, отаву. Чуб. V. 1034. На припоні коні отаву скубуть. Шевч.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924