Пальмове гилля (1901)/Із книжки третьої

by А. Кримський

◀ Із книжки другої

Пальмове гилля А. Кримський Нечестиве кохання З книжки третьої

Коханнє по людському ▶

Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1901

Із книжки третьої.

 

---

 

XXV.

Лїван!… Щасливий, любий звук!
Сьвященнеє імя!…
На верхогірю, вище хмар,
Осївсь на лїто я.

Нема тут пальм і помараньч:
Природа снїгова.
Лиш там, де сонце припіка, —
Роскішная трава.

З-під снїгу журкотить потік…
Отам я — цїлий день,
І від лїванських пастухів
Навчаюсь їх пісень.

Пильную з ними череди
Тай слухаю казок.
Часами хмизу принесу
В вогонь під казанок.

В ночи — у хатї зберемось.
Я — рідний для сїм'ї;
Мене обсяде дїтвора,
Голублю я її.

Жартую з дїтьми, як дитя…
Луна' веселий сьміх…
Та от, буває, замовчу
І тихо лащу їх.

Тодї я чую від дїтей
Їх запит привітний:
„Чого часами, дядьку наш,
Ти робиш ся смутний?…“

|}

 

XXVI.

 

Забрав ся я на шпиль… В низу носились хмари…
Дививсь у далечінь: на море, на Бейрут.
Тут ґлетчери, зима, а там буяють чари…
Палючий, дивний край!… Чудовий, райський кут!

Лелїєть ся Бейрут… Блискучий сад тропічний,
Де пальма розрослась на килимі з лїлей!
І ллєть ся аромат гарячий, наркотичний
З пянючих тубероз, роскішних орхідей…

Дивлюсь і на Лїван… Там дише прохолода…
Зеленая лука… Пахучая роса…
Смолистий, сьвіжий лїс… Могутняя природа…
Рожевії гаї… Весняная краса!

А тут над хмарами, куди отсе я скрив ся,
Глибокії снїги та скелї ледяні.
І з-під тії кори синенький ряст пробив ся
Тай тихо-лагідно всьміхаєть ся менї.

Дужіща від кедрин ся квіточка блїденька:
Поборює зиму́ і крижаную лють.
Така — моя любов: горить собі тихенько
І не палаючи пропалює всю грудь.

 

XXVII.

 

ОЗРИЄЦЬ.^[1]

(З Гайне).

Кожним вечером царівна
Дивно-гарної уроди,
Похожала близь фонтана
Там, де плещуть ясні води.

І що вечір близь фонтана
Молодий стояв невольник
Там, де плещуть ясні води…
Він марнїв-марнїв, бездольник.

От, як стій, колись царівнї
Забажало ся спитати:
„Як зовуть тебе, молодче?
Хто ти родом? звідкіля ти?

Відказав на те невольник:
„Мохаммедом прозивають.
Я з Ємену, з племя Озрів,
Що з любови помирають“.

 

XXVIII.

 

(З Гайне).

Ну, годї! пора вже дурницї усякі
Прогнати умом-головою!
Я довго, немов би який кумед'янтщик,
Комедию грав із собою.

Були помальовані пишні кулїси
Під стиль романтичний високий;
Виблискував золотом плащ мій лицарський,
Чуття-ж були тонко-глибокі.

Тепер божевільні дурницї отії
Я скидую з себе поволї.
А чуюсь погано, неначе я граю
Ізнов кумед'янтськії ролї.

Ох, Боже! Як добре сей жарт несьвідомий
Правдиві чуття вимовляє!
Я, носячи в грудях щирісїньку смерть,
Грав ролю борця, що вмирає.

Ставропіль на Кавказї. 20 апріля 1900.

 

——————

1. Вимовляти з А (»Азра«, »Азриєць«) — є непорозуміннє і помилка, бо се південно-арабське племя, уславлене із свого щирого кохання, звало ся Бану́-Озра, або Бану́-Узра.