Панна зі знаками

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Панна зі знаками
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Мала баба одного сина, вона ходила на роботу до двору, а той синок гонив льоху з чотирма поросятками пасти. Пігнав він пасти поросят, а там панна ходила, гуляла, а вона ще маленька була, то він з нею бавився і побачив, що вона має на тілі якісь знаки. І каже до неї:

- Панночко, якби показали мені, що за знак маєте на поясі, то я вам би дав одно поросятко.

Панночка показала, а вона мала на поясі срібний пояс. А той до неї:

- Як скинеш з себе всю одіж, і покажеш мені всі знаки, то я тобі дам ще одне порося.

- Як даси всі чотири поросятка мені, - каже та панночка, - то я покажу тобі тоді всі свої знаки.

І дав він їй всіх поросят, І вона ему показала, що має на грудях місяць, на талії срібний пояс, а під правою рукою зірку.

Вбралася вона, забрала ті поросята і пішла. А той хлопець погнав льоху додому. Прийшла мати з роботи, та й питається сина, де є поросята. А він їй сказав неправду, сказав що з лісу вибігли вовки, схопили тих поросят і втекли. Мати зачала єго бити і кричати до него. То він узяв, і втік з хати. Пішов далеко від дому і вступив до одного господаря на службу. А той господар не мав дітей, то прийняв єго за рідного. А єго мати подумала, що він утопився. Працював той хлопець у того господаря, ріс, уже мав 24 роки, вже пора ему було женитися.

А до тої панни, що він подарував їй поросята, вже сваталися кавалери. І її батько, цар, розписав по всій околиці: "Хто відгадає, які знаки має панна, той буде моїм зятем. Най це буде хлоп, жид, пан, однаково...“ Почали сходитися великі і бідні пани, та ніхто не може відгадати. А той парубок, як то вчув, то відразу пішов відгадувати. Прийшов до того двору і каже:

- Я відгадаю, які знаки має ваша панна.

- Добре, - сказав цар. - Як відгадаєш, то будеш моїм зятем, а ні - то дістанеш 50 буків.

А з тим Іваном пішов відгадувати один жид, і він сказав:

- Іване, я буду відгадувати з тобою, що будеш ти казати, то і я.

Став Іван відгадувати, і говорить так:

- Панна має срібний пояс, на грудях місяць, під правою рукою - золоту зірку. І жид собі говорив, так як Іван. І каже пан:

- Один з вас двох буде моїм зятем. Нате вам сто ринських, йдіть до міста, погуляйте. А у вечір прийдете, я вас пущу до покою і положу між вами на ліжко панну, до кого вона буде обернена очима, і кого обійме - то буде мій зять. А до кого повернеться спиною, і відсунеться від него, той дістане сто буків. Іван взяв сто ринських, і пішов з жидом до міста. Набрав собі різних пахощів, прянощів, смаколиків різних, наївся. А жиду взяв грушок, кваші. Жид то з'їв, запив водою, то єго здуло, як диню, жид ледве сопе. А Іван взяв собі пахнючого одеколону, намастив волосся, руки, біля него файно пахне.

Прийшли вони до двору, замкнули їх у покої, положили між ними панну. Вже пізно вночі, вони позасинали, жид шепче до Івана:

- Іване, Іване, я хочу на сторону! - - Мовчи, жиде, - каже Іван, - І я хочу, але двері замкнені.

- Що ж ми будемо робити? - жид питається.

- Та сідаємо в кутку і будемо робити свою справу. - каже Іван.

Посідали вони в різних кутках, жид наївся грушок, та запив їх квасним молоком, то й тарабанить. А Іван собі просто так сидить. Та й каже Іван до жида:

- Як пан рано прийде, і то побачить, то нам добре дістанеться. Треба то, що ми наробили, об себе повитирати.

Та й жид бере, тим г...м мастить волосся, одіж свою. А Іван витягнув з кишені пахучу помаду, намастив нею собі волосся. Та й від Івана добре пахне, а від жида смердить.

Панна уночі прокинулася, повернулася до жида, та як почула, як від него смердить, то хутко повернулася до Івана - а коло него файно пахне. То вона Івана обійняла і заснула.

Приходить пан рано, дивиться, панна Івана обійняла, а жид відсунутий. Наказав жида вивести з покою, і всипати ему сто буків. Жид вирвався, вибіг за браму, та й кричить:

- Ну, Іване, я тебе ще навчу! Ти ще прийдеш до мене в корчму по горівку! А Іван з панною встали, єго убрали по-панському та й справили весілля. І зажив собі Іван з тою панною.

Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Юрка Соколовського, в 1894 році.

Стиль запису збережено.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).