Пан Коцький

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та вивіз у ліс, думає: "Навіщо він мені здався? Тільки дурно буду годувати. Нехай краще в лісі ходить.“ Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:

- Що ти таке?

- А він каже:

- Я - пан Коцький!

- Лисичка каже:

- Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.

Він і згодився.

Веде його лисичка до своєї хати, - так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

От якось зайчик побачив лисичку та каже їй:

- Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.

А вона йому:

- Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве!

Заєць розказав про пана Коцького вовкові, ведмедеві та дикому кабанові. Зійшлись вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького, - та й кажуть:

- А зготуємо обід!

І взялися міркувати, кому по що йти.

Вовк каже:

- Я піду по м'ясо, аби було, що в борщ.

Дикий кабан каже:

- А я піду по буряки і картоплю.

Ведмідь:

- А я меду принесу заїсти.

Заєць:

- А я капусти.

От роздобули вони всього, почали обід варити.

Як зварили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького.

Ведмідь каже:

- Я не підбіжу, як доведеться тікати.

Кабан:

- А я теж неповороткий.

Вовк:

- Я старий уже і трохи недобачаю.

Тільки зайчикові й приходиться.

Прибіг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:

- А чого прийшов?

Він і каже:

- Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким до нас на обід!

А вона йому:

- Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.

Прибігає зайчик назад та й хвалиться:

- Ховайтеся, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас!

Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик стрибає у кущ.

Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже:

- Ма - у!.. Ма - у!.. Ма - у!..

А ті думають: "От, вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!“ Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за вухами лящить.

А як наївся, то так і простягся на столі.

А кабан лежав близько стола у хмизі, та якось комар і вкусив за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же подумав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст!

Кабан як схопився та навтіки!

Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало - так він додолу впав - гуп! - та просто на вовка, - мало не роздавив сердешного.

Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко; а заєць і собі за ними - забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть:

- От який малий, а ледь-ледь нас усіх не поїв!


Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).