ЛАСТІВКА І ПАВУК
Де сонце злоторунить води,
Де хвиля котиться до рук,
Жив син облудної породи —
Павук…
Павук! Від цього Павука ще
Ніхто не знає вороття:
Він зловить Муху — і пропаще
Її життя.
Розставивши тенета всюди,
Поліз він хижо на ріллю,
І злісно мріяв: „Добре буде,
Коли ще й Ластівку зловлю.
Вона ширяє в високості,
Похмурости розбивши спліт…
Я потрощу їй крила й кості
І крівцю буду пить!”
A Ластівка собі літає,
Дарма, що ворог наставля,
Засновує і заплітає
Липкучу сітку іздаля…
Павук розставив навіть зайві
Тенета й мороком заплів…
A Ластівка — в небеснім сяйві
І не вертається з полів…
Немає Ластівки, немає…
Внизу — Мушва і Павуки…
І линуть дивні водограй
Повз кручі в море залюбки.
Не наставляй, Павуче, вуха,
Не заплітай мої степи:
Крилата Ластівка — не Муха,
І не тобі її схопить!!
Пенсільванський університет, 1957.
|
