Перекотиполе (1874)/1
| Перекоти́поле 1. |
2 ▶ |
|
Чи знаєте вы, люде добри̂, що то є судъ Божій? Чоловѣкъ лукавый зробить яке лихо другому, украде що, прибє, убє, та якъ нѣхто не бачить того, що во̂нъ зробивъ, нѣхто не дивить на нёго, свидѣтелѣ не докажуть, такъ во̂нъ собѣ й байдуже, и не боить ся нѣчого, и думає, що єму се такъ и мине ся. Хоть єго и по̂дъ судъ оддадуть, та якъ докажчико̂въ, свидѣтелѣвъ нема, так во̂нъ и надѣє ся, що єму все такъ и мине ся, и во̂нъ буде правъ, неначе нѣчого й не зробивъ, нѣякого лиха.... Охъ, нѣ! не такъ оно є. Есть надъ нами Создатель нашь. Во̂нъ будучи пресвятѣйшій, саме истинне добро, сама чиста правда, Во̂нъ не потерпить, щобъ яке зле дѣло такъ и минулось. Хоть чоловѣкъ зробивши худо, и заховає концѣ такъ, що нѣ жаденъ чоловѣкъ не дошукає ся до правды, такъ Во̂нъ, премудрость вышня, Во̂нъ не потерпить нѣякои неправды. Во̂нъ объявить твоє дѣло, черезъ те, на що ты и не думаєшь, и якбы рукою на тебе вкаже. И тогды одкрыють ся и всѣ зли̂ дѣла, о якихъ уже люде забули и розшукувати, бо ко̂ньцѣ добре були заховани̂. Тутъ усе явить ся, усе одкрыє ся, — по ниточцѣ, якъ тамъ кажуть, до̂йде и до клубочка. Бо спершу Богъ, якъ отець надъ дѣтьми, усе ждавъ, усе довго терпѣвъ; може, схамене ся, може покине лихо робити, во̂дмолить свои грѣхи, то й ще прощеніє получить, — колижь нѣ, що не то̂лько не перестає зла робити, не то̂лько не кає ся у прежнихъ грѣхахъ, та ще далѣ, усе йде на го̂рше, одъ лихого йде на лихше, тогды годѣ! прикаже, и комашка стане свидѣтелемъ, и ниточка заговорить и черезъ неѣ одкрыють ся велики̂ та мерзьки̂ дѣла!
У одному селѣ почали пропадати кури: за но̂чь у одному дворѣ пропаде курка, у другому зо три, де и бо̂льше. Господынѣ журять ся, жалѣють ся мужикамъ своимъ, а ти̂ байдуже: невелике дѣло — курка; може и такъ де забѣгла, може й задивила що. Далѣ та далѣ, почали все бо̂льше, усе бо̂льше кури пропадати, то вже и не стерпѣли довше, по̂йшли до уряду.„На кого думаєте, скажѣть; я брата ро̂дного не пожалѣю; абы по правдѣ доказъ бувъ.“ Такъ сказавъ Голова.
Почали люде примѣчати, чи не буде якого слѣду на кого небудь. Щожь? курку взято, понесено, курку дорогою щипано, и пѣря такъ слѣдомъ пало до двора Явтухового; тамъ бо то два хлопцѣ и шало̂сливи̂, такъ бо̂льше недѣлѣ, якъ нема ихъ дома, зъ батькомъ по̂йшли въ дорогу.
„Лихо!“ сказавъ голова: „одинъ краде, на другого бѣду зворочує.“
Тамъ геть-геть упавъ слѣдъ до Кахибѣды. Щожь? тамъ и хлопцѣвъ нема: однымъ одинъ дѣдусь, старый та немощный: єму вже приходить ся не до курей; а дома сами̂ молодицѣ та дѣвчата; на що имъ и кури? своихъ є, батечку мо̂й! такъ усе шкода є, а слѣдъ одведено. Хто єго до правды добере ся! Далѣ вже, годо̂въ черезъ два, вже не то̂лько кури, вже стали пропадати и поросята; а згодомъ, згодомъ, то то̂лько й чути: тамъ шкапу зведено, а де и волика, а коли що трохи, по̂дъ якій часъ, то и пары воло̂въ добрыхъ нема. И що-то? то̂лько що зъ двора поведено, та якъ у воду! Нѣ слѣдо̂въ, нѣ ко̂нцѣвъ; хоть де люде не ѣздять, де нѣ роспытують, нема тай нема; якъ у воду кине. Сумує народъ и не надивує ся: „Що за недобра мати!“ такъ промѣжь себе совѣтують ся: „Усе свои люде; а є мѣжь нами злодѣй! На кого-бъ то подумати? Усе паробоцтво якъ одинъ. Усѣхъ знаємо, усѣ честни̂; всѣ добри̂; всѣ смирни̂, не гуляє зъ нихъ нѣ одинъ, а всякъ зъ нихъ жалкує, що намъ така кривда, и всякъ зъ нихъ похваляє ся, що то̂лько-бъ по̂ймавсь хто, такъ уже не помиловати намъ такого! Бачить ся и засѣдають на но̂чь; такъ нѣколи нѣчого, и нѣякои приметы на кого. Ужежь мы и ворожокъ пытали, такъ, кажуть, наѣздомъ буває: рыжій, кажуть, Москаль нашле сонъ крѣпкій на все село, тай порає ся, якъ у себе въ хатѣ. Такъ щожь ты противъ лихого слова зробишь? То̂лько жалкуй во̂дъ такои бѣды, тай мовчи!“
И мовчать, та то̂лько чують, що вже Миронъ зовсѣмъ обѣднѣвъ: послѣдню парку волико̂въ выведено; а тамъ и Уласъ рѣшивъ ся своєи шкапы, у Марка съ сажа (карника) ажь трехъ кабанцѣвъ, и вже й сытенькихъ, узято. Кругомъ бѣда, во̂дъ-усѣль пропажа!
Якъ ось уже почули, що у Демяна Рѣдкоплюя, всю комору забрано. По̂дкопавъ ся вражій сынъ! та що-то? усе, усе позабиравъ: и жѣноче, и що було пригосподарёване, усе забрано, и слѣду нема, неначе щезло.