Перший рейд/Аж ось і Париж
| ◀ Зразу після закордону | Перший рейд Аж ось і Париж |
Перший концерт. Алло! Харків! ▶ |
|
Якось, ніби й непомітно, проминаєш Страсбурґ і з методично розміреної, пунктуально-точної з кожним кроком і міліметром розрахованої Німеччини, потрапляєш до причепуреної, з численними садками „бульварами“ вздовж залізниці і каналами — Франції…
Зовсім інший край. Зовсім інші люди. Лагідність і привітність, весела жвавість особливо якось кидається у вічі після бутафорської бундючности і специфічної чопорности „під Европу“ — де й досі „державною“ мовою є російська — Литви й Латвії.Але найсильніше вражіння, звичайно, справляє на кожного, що прибуває вперше до „столиці світу“, — Париж…
Мистецька декоративність міста, сила пам'ятників, прекрасні оздоби будинків, площ і вулиць, зразу вводять кожного „чужака“ у виключну насиченість, художню атмосферу Парижу.
Але нам ніколи зараз розглядати всі ці „красоти“, 3-я бо година опівдні.
Нашвидку приймаємо привітання від „парижан“ і своїх „земляків“, що густими шпалерами оточили нас. Це делеґації від „Українських вістей“ у Парижі і від трудящих, організованих українців. Нашвидку фотографуємось, і за хвилину „Думка“, вже в зручних і швидких „таксі“, що миттю домчали нас до готелю. О 3½ год. ми, також нашвидку вмившися, вже „метром“ доїхали до Nouvelle salle Pleyel на репетицію. В цій же залі — величезному вмістилищі на 3000 чоловік, — з чудесною акустикою — о 9 год. веч. „Думка“ дала свій перший концерт.
Концерт відбувся в супроводі паризької великої (89 чол.) симфонічної оркестри, за дириґуванням відомого швайцарського дириґента Ансерме. Крім Ансерме дириґував ще „Думкою“, на цьому ж концерті, руський композитор Глазунов, що саме перебував тоді в Парижі. Треба було бачити оркестру та дириґента саме на цій пробі, щоб мати уявлення, що то за мистецька одиниця, що то за сила, що то за організація — „Думка“.
Природня річ, що оркестра, між іншим, субарендувала „Думку“ на цей концерт від нашого імпресаріо, хвилювалася за успіх невідомої їй капелі. Хвилювався й дириґент, виступати бо з такою відповідальною програмою з однієї проби — річ не абиякого ризику.
Приховане хвилювання почувалося й у думчан.
А проте, не зважаючи, що „Думка“ з 9-ти год. 7 січня і аж до 3-х год. 12 січня не виходила з потягу, ввесь цей час не спала, не завжди їла гаряче тощо, все ж, кажу, не зважаючи на це, тільки капеля взяла перший акорд з „Весняного хору“ Гайдна, тільки дала своє знамените „pianissimo“, так і дириґент, і вся оркестра не витримала. Гучні оплески були найщирішим виявом симпатії і задоволення з мистецького хисту „Думки“. Лід, що, можливо, був поміж хором та оркестрою, — розтанув. Враз встановився творчий контакт, і вся проба пройшла без жадного повторення. З боку слухаючи, можна було подумати, що „Думка“ всі свої 9 років тільки те й робила, що співала з симфонічною оркестрою.
Дириґент Ансерме буквально „танув“ від насолоди.
Після кожного нумеру присутні на пробі деякі критики, музики і артисти вітали співаків оплесками.
Кінець-кінцем, о 6-ій год. вечора по спробі, „Думка“ змогла піти пообідати і, переодягнувшися, йти… знову — на головний уже — іспит. На суд тисячів людей з паризького бомонду, русько-української еміґрації, прихильників і ворогів.