Перший рейд/Зразу після закордону

by Дмитро Грудина

◀ В чужу землю

Перший рейд Дмитро Грудина Зразу після закордону

Аж ось і Париж ▶

Київ: Укртеакіновидав, 1930

ЗРАЗУ ПІСЛЯ ЗАКОРДОНУ.

Не можна сказати, щоб зразу після Зілуппе, попрощавшись із прикордонним Себежом, „заграниця“ впливала якось особливо хоч би і на новака, що вперше виїздить із непорушних нетрів — лісів, запашних, довгих-довгих ланів, хорошого, бадьористого морозу і м'якого, такого глибокого, такого теплого, як ніде, справжнього снігу…

Кидається у вічі аж занадта убогість Латвії й Литви — з їхніми псевдо-европейськими столицями — Рига, Ковно…

На довгих просторах шолудиво-порожніх ланів, коли й зустрінеш якесь село чи хутір, то таким бідно-нещасним виглядає воно, „без кола, без двора“, без усякої ознаки зелені й садів.

Не видно й прикмет фабричної промисловости — де-не-де лише замаячить поодинокий димар заводу…

Дуже разючим контрастом видається Німеччина, якщо рівняти до цих двох республік.

Мимоволі згадуєш: яка то гнітюча сила була для цих народів — колишньої „Курляндії“, „Ліфляндії“ — царат, з усім його величезним штатом губернаторів, поліцаймайстрів, приставів тощо, і як не ведеться отим урядом сучасним „республіканським“, що, навіть, по 10 роках, ці країни не можуть ніяк до пам'яти дійти.

Заможня, огрядна, з давньою культурою так в царині хліборобства, як і з виключно розвиненою технікою в галузі легкої й важкої індустрії, Німеччина, кажу, справляє зовсім інше, зрозуміло, далеко ліпше вражіння. Справжньою „Европою“ тхне і від, трохи незграбного, присадкуватого старого Берліна…