Перейти до вмісту

Перший рейд/На бочку меду — ложка дьогтю

Матеріал з Вікіджерел
Перший рейд
Дмитро Грудина
На бочку меду — ложка дьогтю
Київ: Укртеакіновидав, 1930
НА БОЧКУ МЕДУ — ЛОЖКА ДЬОГТЮ.
Не менш цікавий „перл“ довелось нам вичитати і в одному з руських журналів — „Театр и Жизнь“, який щойно почав виходити в Парижі.

В № 3 цього журналу було вміщено досить інтересну і навіть вельми прихильну рецензію про „Концерт Украинской хоровой капеллы в Париже, устраиваемый парижской филармонией“…

Все це, розуміється, з „ятями“, твердими знаками і т. ін. атрибутами „справжнього руського язика“ і… із справжнім „руським“ духом…

Так, сконстатувавши, що…

„… Первый концерт украинской хоровой капеллы „Думка“, приехавшей из Киева в составе 60 человек, прошел в Париже с огромным успехом“…

„… Исполнение знаменитой капеллой „Думка“ Гайдна поразило Парижскую публику, избалованную хоровыми ансамблями, не только выступающими в Париже, но концертировавшими здесь знаменитыми хорами: Германии, Австрии, Бельгии, Голландии и других стран, где искусство хорового пения имеет вековую традицию и особенно патронируется католической церковью“…

Порівнявши „Думку“ з кращими „Императорскими хорами в Петербурге“ и „Синодальними хорами в Москве“, — рецензент „Театра и Жизни“ не знайшов нічого кращого, як відзначити, що…

„… Публика восторженно встретила хор „Думку“ и ее „громоподобные басы, вскормленные на малороссийском сале (через ять) и галушках, — произвели фурор своими инфернальными октавами“… (Підкресл. наше Д. Г.).

„… В заключение Нестору Гордовенко, как изумительному руководителю хора, была устроена шумная овация“…

Не знаю, чи була кимсь „устроєна овація“ критикові з „Театру и Жизни“ і наскільки вона, ця овація була „шумная“, а що думчани то таки голосно попосміялися з цієї високого „штилю“ писанини…

Всього якихось два-три рядки, а дивись: куди поділися 12 років великої революції…

Так ніби взяли та й воскресли всі ті Суворини, Шульгіни, Мещерякови, що для них уся культура многомільйонного народу й світові досягнення Радянської капелі — то все, очевидно, тільки тому, що є — таке смачне для них, „малоросійськоє сало“…

 

 

Що ж ви все про „Думку“ та про „Думку“ а коли ж про Париж? — чую я нетерпляче й цілком доречне запитання.

Будь ласка, давайте й про Париж!

Але знову таки… без „Думки“ ніяк не можна.

Не можна тому, що наступний розділ так і зватиметься.