Перший рейд/Пантеон
| ◀ Версаль, Сен-Жермен — місця дуже „мирні“, чим і знамениті | Перший рейд Пантеон |
Нотр-дам де-Парі ▶ |
|
Урочиста „побожність“ опановує кожного, хто вступає під монументальні аркади, в оточення масивних колон, туди, де в окремих склепах лежать упокоєні вічним сном кращі люди Франції, що їм вдячна нація збудувала цього величного пам'ятника.
Холодні плити мармуру, височенні бані, колосального розміру, динамічні групи, вирізблені високо-художньою рукою майстрів, — змальовують різні епізоди Великої Французької революції.
Незабутнє вражіння справляє кожна з цих груп, коли промінь сонця падає гострим косяком крізь різнокольорове шкло віконця (вітражу). Увесь в пориві, темпераментний, на весь ріст вирізьблений Мірабо, видається тут особливо ефектним. Доповнює загальний ансамбль, хоч і стоїть осторонь, із спокійним виразом відваги й завзяття прекрасна героїня Орлеану — Жанна д'Арк. Безліч картин, на різні теми революції кращих майстрів, створюють виключну своєю силою композицію єдиного пам'ятника надгробка.
Кілька ступенів униз — і ми з переддвір'я входимо до самих склепів, де оточені „неоцвітними“ вінками лежать вкриті свіжою славою колоси людської мислі, гордощі всього культурного світу — Вольтер, Жан-Жак Руссо.
Ось склепіння, де поховано двох найкращих письменників Франції — Гюґо й Золя. А ось зовсім свіжа могила, вкрита червоними квітками, перевита тисяччю червоних стрічок — могила запального трибуна, такого близького нам, трагічно загиблого від руки вбивця, могила Жана Жореса. Тут же недалеко за поворотом міститься „братська“ могила генералів, кардиналів, поетів, що лежать примирені, далеко не так як у житті, зберігши свої імена на віки-вічні вирізьбленими на цих мармурових стінах. А ось і місце останнього спочинку геніяльного творця цього світового пам'ятника, митця-архітекта Суффло (Soufflot).
Красиве, урочисте, величезне й разом з тим, як усе геніяльне надзвичайно просте. Зокола Пантеон теж вражає своєю простотою: куб, ціліндр, півкуля згори, десятків зо два, правда величезних, але простих колон. Високі важкі двері і звичайнісенькі собі сходи. А в тім… і входиш і виходиш схвильований якимсь чудним настроєм.