Перший рейд/Час іде — виїжджайте швидше
| ◀ Чулочки, носочки, хусточки-платочки | Перший рейд Час іде — виїжджайте швидше. |
Словом… вирушили ▶ |
|
Це таке я чую від вас, тов. читачі.
Таке саме чув я й від адміністратора „Думки“.
Але що ти поробиш, коли французький консул у Москві зацікавився:
— Який, власне, голос у артиста Грудини?..
— Ну, що ти йому скажеш?
Довелося розповісти:
— В дитинстві ще… давно-давно колись… колоратурне сопрано. А коли співав у школі, церковно-приходський реґент із собору винайшов дискант.
А в аматорській трупі колись виводив:„По синьому морю“… говорили, що тенором.
— Коли ж перейшов до трупи професійної — дириґент доручав співати Возного.
— Самий справжній ліричний баритон!
Дехто з професорів співу гадав, що у мене цілком яскрава „октава“.
Городовенко ж визначив коротко:
— Бас.
Зрозуміло, що такий необмежений, у кільканадцять октав діяпазон мого виключного голосу, переконав, кінець-кінцем, французького повпреда, і я поїхав… як представник Товариства Культурного Зв'язку з закордоном.
Додавати тут про те, що „Думка“ і без мене співала добре, і що в моїй допомозі басам не було вже такої нагальної потреби — я вважаю, із притаманної мені скромности, зайвим.
Але відзначити той факт, що напередодні самого від'їзду французький уряд зацікавився місцем мого народження і всіма моїми предками, аж до третього коліна включно, — слід.
Точно за анкетою:
— Що робила ваша бабуня до революції?
— І чи був у вас дідусь… а коли ні, то чому?..
Покінчивши кінець-кінцем з анкетами, візами, пашпортом, окрвійськоматом, жилкоопом, дружиною… всіма знайомими, знявшись з обліку і „харчового довольствія“, забравши гонорар по всіх редакціях, віддавши розпорядження своїм замам, зробивши кілька доповідів на останніх засіданнях і загзборах, попрощавшись зі всіма друзями і товаришами…
Попрохавши і пообіцявши:
— Не забувати і писати!..
Я зрештою, уже в самий останній час згадав, що а з самим Наркомом освіти, тов. Скрипником так і не побачився перед від'їздом.
І не чемно і не по-діловому…— Раз-раз! В Наркомос!..
— Тов. Скрипник на засіданні в Раднаркомі.
Ну, що ж… Паняй в Раднарком!..
Пустили. Передали Миколі Олексійовичу. Кінчив Микола Олексійович доповідь. Вийшов.
— Ага!.. Їдете?.. Добре…
— Так і так, Миколо Олексійовичу, їду… Може скажете що, на прощання, якісь інструкції, як там, що?.. Вибачте, що турбую тут, усе якось ніколи… Пашпорти, візи…
— Знаю, знаю… Що ж.. Щасливо!.. Інструкцій?.. Хм… Закордон їдете? Вперше? Знаєте, я додержуюсь такої думки: щоб навчити людину плавати — треба взяти й кинути її у воду… Випливе — плаватиме…
— Їдьте здорові. Вітайте „Думку“.
І що ж видумаєте? — поїхали!
Так таки, якісь собі Лохвицькі, Роменські, Ніженські, Лубенські сини погоничів та свинопасів стали гістьми аж на Монпарнасі.