Петро Конашевич Сагайдачний (Чайковський)/II

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Конашевич Сагайдачний (1917
Андрій Чайковський
II
Видання: Відень: Союз визволення України, 1917.
II.

На Запороже прийшов Конашевич може коло 1600 р. З початку жив там незамітно, бо ще 1606 р. був кошовим Григорій Ізапович.

Конашевичеви приписують здобуттє великої турецької фортеци Варни (1605 р.). Чи він був тодї наказним ватажком у тім походї, чи може чим відзначив ся, — сього ми не знаємо. Найблизшого 1606 р. здобувають козаки вже під начальством Конашевича турецький торговельний город Кафу на полудневім березї Криму.

Кафа була великою торговельною пристаню. Тут відбували ся великі ярмарки на христіянських невольників. Усе, що хижі Татари й Турки у своїх набігах на христіянські землї, українські, литовські, польські, московські, наловили, привожено сюди, а звідси розвожено по цїлому світови. Сюди зїздили ся покупцї з цїлого світа, і то нелише мусульмане. Ми знаємо з певного джерела, що й італїйські браття во Христї купували тут радо христіянських невольників, особливо здорових, гарних, роботящих і слухняних Українцїв. Одна побожна ґенуенська панї радить свому синови, неменше побожному, щоб собі купив невольницю-українську дївчину.

Кафа лежала так далеко від шляху козацьких набігів на Татарщину й Туреччину, у такім затишнім місцї, що на таку торговлю саме надавала ся.

Конашевич на вдивовижу цїлого світа розбив се гнїздо людської недолї до тла, ограбив город, освободив кільканадцять тисяч христіянських невольників і зруйнував цїлий город. Тут треба згадати про спір між істориками щодо року здобуття Кафи. Більшість ставить 1606 р. Инші, між ними проф. М. Грушевський, приймають 1616 р., опираючись на тім, що на віршах Саковича рік невиразно був написаний. Воно гарно було-б, колиб та певність, що і Сакович щодо року не помилив ся.

Здаєть ся, щойно по тім походї вибрали козаки перший раз Конашевича кошовим. Про се говорить Сакович. Колиб справдї здобуттє Кафи припадало на 1616 р., мілїтарна й полїтична дїяльність Конашевича тривала-б всього 6 років (в 1622 р. він умер), а се абсолютно за мало часу, щоб доказати того, чого Конашевич справдї доказав за свого гетьманства.

Коли маємо прийняти, що Сагайдачного перший раз вибрано кошовим по здобуттю Кафи, імовірнїйшим є рік здобуття Кафи 1606.

Від того часу нема року, щоб Запорожцї не йшли походом на турецькі або татарські землї. Сих походів не злїчити. Та всї вони на одну манєру: прокрасти ся хитро крізь турецькі сторожі, попід турецькі фортеци, напасти несподївано, зруйнувати, ограбити, освободити христіянського невольника й пропасти без слїду. Усюди видко ґенїяльний плян і ґенїяльне переведеннє.

В 1608 р. руйнують Запорожцї береги Анатолїї. В 1612 і 1613 рр. походи на Молдавію і в сїм часї розбивають Татарів над рікою Самарою. В 1614 р. руйнують козаки анатольський город Синопу. В 1615 р. нападають на Царгород, столицю турецького царства, граблять і палять передмістя і відпливають з добичею. Розбивають турецьку фльоту, що пустила ся за ними у погоню, забирають турецькі кораблї і палять їх під Очаковом, на очах турецького війська. В 1616 р. руйнують Запорожцї турецьке місто Трапезунд.

Усі ті походи своєю справністю, сміливістю та геройством перевищають усе, що тільки людська фантазія видумати може. Турецьке військо безсильне супроти них. Цїла Туреччина в лютій скажености грізно підносить кулаки в сторону Польщі. Бо турецьке правительство уважало козаків за підданцїв Польщі, а й козаки заявляли ся усюди вірними слугами його милости польського короля. Польща бояла ся відплати з боку Туреччини й відхрещувала ся від спільности з козаками: були се в польських усправедливлюваннях свавільні розбишаки, збиранина з усього світа, що нїкого не слухає і тому Туреччина може собі з ними робити, що їй завгодно.

Окрім того польський король Жигмонт, боячись справдї погроз Туреччини, на кожду таку турецьку скаргу, по кождім козацькім набігу шле на Вкраїну унїверсали, наказуючи розганяти свавільних людей і не пускати козаків на море.

По зруйнуванню Синопи султан попав у таку лють, що звелїв повісити великого везира Насух-пашу й ледви султанка з доньками випросила його. Везир післав за козаками погоню. Турецька фльота загнала ся у Днїпровий лиман, та тут і застрягла у мілинї, поки її козаки не спалили. Другий турецький паша підплив аж під саму Запорозьку Сїч, а не заставши там нїкого, забрав кілька гармат, спалив кілька човнів, та й повернув у Царгород — уласкати розлючене султанське серце добичею.

У всїх тих походах бачимо ґенїяльний провід Сагайдачного.