Перейти до вмісту

Повна збірка веселих віршів/Лев і пролев

Матеріал з Вікіджерел
Повна збірка веселих віршів
Степан Руданський
Приказки про Циганів
Лев і пролев
• Цей текст написаний желехівкою.
• Інші версії цієї роботи див. Лев і пролев
Джерсі-Сіті: «Свобода», 1915
Лев і пролев.

Іде Циган по діброві
(Десь лихо носило…)
При нїм пара вареників,
Люлька та кресило.
 Чорний, темний, як та хмара,
 По лїсї блукає;
 Йде помалу, курить люльку…
 Аж лев вибігає.
Вибігає, став, питає:
„Хто ти, чорний враже?”
— Скажи перше, хто ти, враже?
Циган йому каже.

 Стрепенув звір головою
 „Я лев”, промовляє.
 — Ти лев собі, а я пролев!
 Циган одвічає.
„Ходїм битись!” лев говорить.
— Та ходїмо, враже!
Тільки я ще не обідав —
Циган йому каже.
 — Як даси що попоїсти,
 Трохи підкрепитись,
 Тодї піду я з тобою
 В чисте поле битись!
„Та нїчого, — лев говорить, —
З тобою робити!
Мушу тобі на закуску
Хоч телицю вбити!…”
 І кинув ся межи стадо,
 Телицю вбиває;
 Пазурами шабатує,
 Шкуру іздирає.
Оббілував, як годить ся,
Сїв коло телицї;
А Цигану дає шкуру
І шле до криницї:
 „Біжи, — каже, — до криницї,
 Та не забавляй ся;
 Як набереш води повну,
 Бігцем повертай ся!”

Пішов Циган, тай криницю
Навкруги копає…
Лев приходить. „Що ти робиш?”
Цигана питає.
 — Та-же бачиш, що я роблю:
 Криницю копаю!
 Що я тобі шкурлатами
 Все черпати маю?!
Принесу тобі криницю,
Тай роби, що знаєш!
„Ну, небоже, — лев подумав, —
Добру силу маєш!…”
 І нагнув ся, сам за шкуру,
 Води набирає,
 А Цигана за дровами
 У лїс посилає.
Пійшов Циган, дере лико,
Дуб до дуба вяже…
Лев приходить, подивив ся:
„Що ти робиш?” каже.
 — Та-же бачиш, що дубину
 До купи збираю;
 Отак возьму усю разом,
 Тай повириваю!…
Подивив ся лев на нього,
Махнув головою:
„Отсе, — думає, — на лихо
Здибав ся з бідою!…”

 Бере його до телицї
 Живо відсилає,
 А сам дуба молодого
 При землї ламає.
Зломав дуба молодого
На крижі крижує,
Тай сердечний нагадав ся,
Що вогню бракує…
 Принїс дрова, тай гадає,
 Де вогню увзяти.
 Але Циган йому каже:
 — А що, леве брате?
Вдарим в камінь пазурами!
Хто вогню добуде,
То той у нас і без бійки
Найсильнїйший буде!
 Ідуть вони до каменя,
 Разом поставали.
 Як ударив лев у камінь —
 Кіхтї позлїзали…
Заревів лев, підняв лапи,
Лапи обюшило!
А наш пролев добуває
Губку та кресило.
 Як ударив — скала цїла
 В іскрах загоріла,
 І доразу суха губка
 Димом задиміла…

Ідуть вони до телицї,
Вогонь розкладають;
Розбатовують телицю,
Стегна запікають.
 Запікають товсті стегна,
 Обід спорядили.
 Спорядили обід сутий,
 На двох роздїлили.
Посїдали і балюють:
Лев аж припадає;
А що Циган вже й наїв ся, —
Решту розкидає.
 А за ним голодні птахи
 Купами лїтають;
 Що розкине вражий Циган,
 Мигом поїдають.
Лев поглянув — його пролев
Вже й кісток не має,
Лежить собі проти сонця,
Живіт вигріває…

„А що брате, будем битись?”
До Цигана каже.
— Та вже-ж битись, не миритись
Але чекай, враже:
 Возьми перше стисни камінь —
 Як води добудеш,
 То тодї ти і без бійки
 Найсильнїйший будеш!…

Бере камінь лев у лапи,
Потряс головою;
Як потисне… камінь тріснув,
Сиплеть-ся мукою…
 — Видиш, враже, Циган каже,
 Й води не добудеш!
 То як же-ж ти ізо мною
 Бороти ся будеш?
Отак тисни, як я тисну! —
Циган промовляє,
Та руками вареника
Що сили стискає.
 Заюшила сироватка…
 — Видиш, Циган каже,
 Що вас двайцять таких левів
 Того не докаже! —
Та ще лучше вареника
Перед левом тисне!
— Тепер, каже, бісів леве,
Хто з нас лучше свисне?…
 Підійняв ся лев могучий,
 Як на лапи стане
 Та як зареве, як клясне!
 Аж волося вяне!…
— Тепер я вже, — Циган каже, —
Тільки не диви ся!
А то й очи повилазять,
І сам повалиш ся!

 Лев нагнув ся, сплющив очи,
 Стоїть, анї писне…
 А тут Циган ломакою
 Як під вуха свисне!
Зашуміло, загудїло,
Задзеленькотїло,
І в очах стома сьвічками
Запалахкотїло…
 „Не чорти-ж менї надали
 З тобою счепитись…
 Нї, небоже, що вже хочеш,
 А не буду битись!”
— Е, боїш ся, бісів леве!
Циган став казати, —
Неси, враже, шкуру гроший
До моєї хати:
 Тогдї тільки я з тобою
 Миром помирю ся…
 Як не хочеш, то я зараз
 Із тобою бю ся!…
Став, подумав лев могучий:
Нїчого дїяти!
Коли хоче біда гроший,
То тра бідї дати…
 Бере шкуру, йде за грішми,
 Повну набирає,
 Несе її за Циганом,
 Аж чоло впріває…

Привів Циган його в кузню
Межи Циганята.
— Скидай, каже, леве, шкуру,
Отсе моя хата!
 Лев скидає йому шкуру,
 Кузню оглядає;
 Аж Циганя із-під вугля
 Штабу витягає.
Розпалилась тая штаба,
Сьвітить і мілїє,
Розкидає з себе іскри…
Жаром червонїє…
 Поглядає лев на штабу:
 „Що то, — каже, — брате?”
 — А попробуй, Циган каже.
 То сам будеш знати!
Як хватив ся лев за штабу —
Боже, твоя воля!
Завертїв ся, замотав ся,
Та кулею в поле!…
 „Нехай же їм сто чортяків!”
 Каже коло лїса:
 Щоби трошки ще потримав,
 То-б згорів до біса…”

 
——o——

——————

Шабатувати” = роздирати, розривати; „оббілувати” = здіймити шкіру; „шкурлат” = шкурат, кусень (шмат) шкіри; „розбатовувати” = розрізувати на куснї.