Повна збірка веселих віршів/Пан і Іван в дорозї
| ◀ Запорожцї у короля | Повна збірка веселих віршів Приказки на мужиків і козаків Пан і Іван в дорозї |
Що кому годить ся ▶ |
|
Ізійшли ся пан з Іваном,
По сьвітї мандрують,
Разом їдять, розмовляють,
Разом і ночують.
На кождому через плечі
Висить на торбинї;
Лиш пан таки у чемерцї,
Іван у свитинї.
Ідуть вони дорогою,
Стали ночувати.
Аж пан собі задумує
Хлопа ошукати…
Тай говорить до Івана:
„Знаєш що, Іване?
Годило ся-б попоїсти!…”
— Та що-ж? їжмо, пане!…
„Але знаєш що, Іване?
Починаймо з твої!
Як твоя буде порожна,
То тодї до мої!”
— Добре, пане! — Іван каже.
Зняв свою торбину,
На травицї зелененькій
Простелив свитину.
Попоїли таки добре;
Комара здушили…
Рано встали, до снїданя
Торбину кінчили.
Прийшов вечір. Знов у полї
Стали ночувати.
Вже панови свою торбу
Треба починати…
Але пан собі нї слова,
На землї лягає,
Кладе торбу під голови,
Хлопа замовляє…
„Що би ти робив, Іване, —
Пан зачав питати:
Як-би тобі довело ся
Таке, поле мати?…”
— А що-ж, пане, я орав би,
Хлїбом засївав би,
Та ходив би до Одеси,
Сіль і гроші мав би…
„А що я, не так зробив би…
Пан почав казати:
Я казав би на сїм полї
Місто збудувати…
Там би в мене стояв палац,
Там під ряд крамницї,
Там перекупки з булками,
А тут дві різницї…
От тодї приходь, Іване,
В мене балювати!…”
— Ет, спасибі, Іван каже,
Лучше будем спати!…
Незабаром коло пана
Став Іван хропіти,
Незабаром коло нього
Став і пан сопіти…
Тілько що пан заснув добре,
Іван підійняв ся,
Та до панської торбини
І сам присотав ся…
То і курку, і печеню,
І кавалок кишки,
Все, що було у торбинї,
Стеребив до кришки.
Пробудив ся пан раненько:
Пропаща година!
Хоче їсти сїромаха,
Та пуста торбина…
Розбуджає він Івана
Та його питає,
А Іван стиснув плечима
Тай відповідає:
— А що-ж, пане, та-ж ви вчора
Місто будували:
Тут стояло дві різницї,
Там булки стояли,
А по містї, звісне дїло,
Собаки ходили…
То вони-ж то вашу торбу
Певне стеребили!
Посвистав пан по торбинї,
Нїчого дїяти!…
„Вставай, каже, вже, Іване!
Підем мандрувати”.
Пішли вони, ідуть степом,
Тяженько зморились…
Аж на силу перед вечір
До села прибились.
Ідуть вони в коловорот,
Аж блукає гуска.
Іван гуску та в торбину:
Є вже і закуска…
Повернули в пусту хату,
Гуску спорядили…
Спорядили, як годить ся,
У піч посадили…
Але пан гадає знову
Хлопа ошукати,
Тай говорить: „Що-ж, Іване!
Ми лягаймо спати!
Та кому із нас приснить ся
Красная закуска,
То вже цїла тому завтра
Дістанеть ся гуска!…”
— Та як спати, то і спати,
Нїчого дїяти! —
Постелив Іван свитину,
Тай лягає спати…
Серед ночи захропів пан;
Іван пробудив ся,
Із'їв собі цїлу гуску,
Тай знов положив ся.
Рано будить пан Івана
Та давай казати:
Як то Бог його до себе
Просив балювати,
Та якії там потрави
Йому подавали,
Та як його всї сьвятії
Їсти припрошали…
— Анї слова! Іван каже:
Ваша правда, пане!
Я сам бачив, як ви їли
Якісь марципани…
Та дивлюсь, що не голодні,
Маєте закуску,
Тай сїв собі коло печі
Тай стеребив гуску!…
„Чи то-ж правда? пан питає, —
Всю із'їв, Іване?”
— Та аби як так здоров був,
Як всю із'їв, пане!
Димом здимів пан голодний,
А Іван озвав ся:
— Хтїв когось пан ошукати,
Тай сам ошукав ся!…