Спілка.
Сидить Мошко на коршомцї,
Шинкує горілку.
Нераз бідний аж жахнеть-ся,
Як згадає спілку.
А спілка то така була:
Раз серед болота
Найшов мужик табакерку
Із самого злота.
Найшов мужик, подивив ся:
Штука непогана!
Куди з нею обернутись? —
Іде він до пана.
Іде собі край коршомки,
А Мошко: „Куда ти?”
Той і каже: „Йду до пана
Знайду продавати!”
— „Що за знайда? покажи-но!”
Протирає очи.
А той йому витягає:
— „Дивись, коли хочеш!”
Ото Мошко, як заглянув,
То й пристав смолою:
— „Іванчику, голубчику!
Я піду з тобою!”
Далї зачав підмовляти,
Щоб на половину.
Той і каже: „Та ходи вже
В лихую годину!”
От приходять, показали,
Дїдич оглядає;
Подобалась табакерка.
Чияж то? питає.
— „Моя, пане, — мужик каже, —
Але за горілку
Причепив ся і ваш Мошко
До мене на спілку”.
Цуж то за те табакєрке?
Повєдз, каже, хлопє!
— „А що-ж, пане, — мужик каже: —
Нагаїв дві копи!
Одну копу йому, пане,
А менї другую…
А зрештою йому, пане,
Я і ту дарую…”
Догадав ся собі дїдич,
Якії то штуки:
Карбованцїв цїлу копу
Мужикови в руки!
А спільника його Мошка
Зараз простягнули
Та дві копи прегарячих
Нагаїв креснули.
І сїв Мошко на коршомцї,
Шинкує горівку;
Нераз бідний аж жахнеть ся,
Як згадає спілку.
|
——o——
