Повстання анголів/XIII
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ Розділ XII. Де росповідається, як ангол Мірар, несучи з собою милості й утіхи для кварталу Елізейських полей у Парижу, побачив кафешантанну співачку Бушотту і покохав її | Повстання анголів пер.: Евг. Касяненко Розділ XIII Де красуня-арханголиця Зіта викладає свої гордовиті плани і де читач зможе побачити в стінній шахві поїдені червою крила Мірара |
Розділ XIV. Що показує нам керуба, працьовника на щастя людей, і закінчується незвичним способом — чудом флейти ▶ |
|
Так розмовляючи, обидва анголи дійшли до бульвара Рошешуар. Забачивши на дорозі жовті плями світла, що пливло крізь туман з пивної, Теофіль раптом згадав архангела Ітурієля, що під виглядом дуже вродливої й бідної жінки жив у поганенькому номері на Бютт і що-вечора приходив до цієї пивної читати газету. Музика часто зустрічав його тут. Він звався Зітою. Теофіль ніколи не цікавився думками цього архангола. Але всі уважали його за руську нігілістку, і Теофіль був певний, що вона так само атеїстка й революціонерка, як і Аркадій. Він чув за неї чудернацькі поголоски: росказувано, що вона була андрогіною, а як активне й пасивне з'єдналися в ній у непорушній рівновазі, то вона була досконалим єством, що в самому собі знаходило повне й постійне завдовольнення, — нещасливим у свому щасливому незнанню бажань.
— Але, — додав Теофіль, — я не дуже цьому вірю. Я вважаю її за жінку, за жінку так само підвладну коханню, як і все, що лишень дихає у всесвіті. До того ж її вже раз і спіймано було, як вона подавала знаки кохання одному здоровилу селянському парубкові.
І він запропонував свому компаньйонові обізнати його з нею.
Анголи знайшли її одну за читанням. Коли вони наближалися до неї, вона звела на них великі очі, де в рідкому золоті блимали вогники. Її брови творили сувору складку, властиву лобові Аполона Пітійського, чудової форми ніс ішов рівно, а міцно стулені губи надавали всьому обличчю гордовитого вигляду. Її руде з огневим одлиском волосся ховалося під чорний капелюх з доволі обсмиканим опудалом хижого птаха. Темна одежда була без жадної форми. Зіта спиралася підборіддям на маленьку, незвиклу до догляду руку.
Аркадій, що вже й раніше чував про цього могутнього архангола, виказав йому високу повагу і повне довір'я, оповівши йому одразу ж про порив свого духу до пізнання й свободи, про свою працю в бібліотеці д'Еспарв'є, про читання філософів, студіювання природи і міркування над екзегетикою, про свій гнів і призирство, коли він уздрів брехню деміурга, про свою добровільну втечу проміж люде і про проєкт підбурити анголів до нового повстання на небі. Готовий на все проти жорстокого пана, кого невгасимо ненавидів, він висловив свою глибоку радість зустрінути в Ітуріелі духа, здатного його радити й підтримувати в цій великій справі.
— Ви ще, здається, не дуже старий у революційній роботі, — відповіла йому посміхаючись Зіта.Проте вона визнала його щирість та заявлену ним тверду рішучість і привітала його інтелектуальну сміливість.
— Цього нашому народові як раз і бракує, — зауважила вона. — Він не тямить думати.
І одразу ж додала:
— Та над чим, власне, міг би загострюватися розум у країні, де клімат такий гарний і життя таке безтурботне? Навіть тут, де розум людський підштовхує потреба, і тут розсудлива істота трапляється надзвичайно рідко.
— Як там ні єсть, — закинув ангол-охоронець Моріса, — а люде створили науку. Надзвичайно цікаво було б поширити її й на небі. Коли анголи здобудуть знання фізики, хемії, коли пізнання природи матерії покаже їм в одному атомі цілий всесвіт, а з величезного скупчення міріяд сонць один лишень атом, коли вони побачать себе загубленими проміж цих двох безмежностей, коли вони зважать і обміряють зорі, з'аналізують їхній склад і вирахують їхні орбіти, вони упевняться, що ці велетні або підлягають силам, що їх жаден дух не може встановити, або ж, — що кожний з них має свого місцевого демона, свого власного бога опікуна; і вони зрозуміють, що боги Альдебарана, Бетельгойзе, Сіріуса — дужчі за Ялдабаофа. Коли, після цього, оглянувши уважним оком малесенький світ, що до нього їх увесь час прикуто, та заглибившись у ґрунта земної кори, вони спостережуть повільність розвитку флори й фауни та тяжке народження людини, що в печерях та селищах, побудованих нею серед озер на палях, не мала собі ніякого бога крім самої себе, коли вони довідаються, що, сполучені всесвітнім родинним звязком з рослинами, тварями й людьми, вони, перше ніж стати кінець-кінцем найкращими дітьми сонця, мусили послідовно перейти всі форми органічного життя, од найпростіших і найнедоладніших почавши, — вони пересвідчаться, що Ялдабаоф, темний демон загубленого в просторах малесенького світу, просто дурить їх, заявляючи, ніби покликав їх своїм голосом з небуття; що він бреше, зовучи себе безмежним, вічним і всемогутнім, що він не лише не творив світів, а навіть не знає ні їхнього числа, ні законів; вони спостережуть, що він нічим не ріжниться й від кожного з них самих, зневажать його і, захитавши його тиранію, скинуть його в геєну, куди він загнав тих, хто був за нього кращий.
— Це правда, — сказала Зіта, затягаючись димом цигарки. — Але науки, що на них ви покладаєте такі надії в справі визволення неба, не зруйнували релігійного почуття навіть на землі. В країнах, де зародилися й викладаються ці фізика, хемія, астрономія, геологія, що їх ви вважаєте здатними визволити світ, християнство затримало свою владу майже в повнім обсязі. А раз позитивні знання мають такий малий вплив на вірування людей, то нема чого сподіватися, що на думки анголів вони вплинуть чомусь дужче. Нема нічого менш певного, як наслідки пропаганди наукою.
Аркадій обурився.— Як?! — скрикнув він. — Невже ж ви заперечите, що наука вже завдала смертельних ударів церкві? Церква гадає про це инакше, ніж ви. Ви кажете, що наука безсила проти неї, а церква боїться науки і всяким чином з нею бореться. Вона наказує нищити виклади науки від діялогів Галілея, аж до невеличких підручників Оляра. І робить вона це не без підстави. Колись давно, згуртувавши біля себе все, що тільки було величного в людській думці, церква порядкувала й тілами так само як душами, і огнем та залізом змушувала до єдности й покори. За наших же днів од її влади лишилась одна тінь, і всі кращі голови одвернулись од неї. От до якого становища довела церкву наука!
— Може й так, — погодилася вродлива арханголиця. — Але ж як довго все це робилося! Скільки болючих невдач, скільки зусиль і жертв лягло на цій путі!
Зіта не одкидала наукової пропаганди цілковито, але вона не сподівалась од неї швидких і певних наслідків. На її думку, на черзі стояла не освіта анголів, а їхнє визволення. Вона була певна, що добре вплинути на окремих одиниць можна тільки тоді, коли пробудиш їхні пристрасті закликом до оборони їхніх інтересів.
— Найголовніше, що треба робити, це переконувати анголів, що вони вкриються славою, скинувши тирана, і стануть щасливі, здобувши свободу. Сюди я й докладаю всіх своїх сил. Звичайно, робота це дуже важка, бо царство небесне — то мілітарне самодержавство, без жадних виявлень громадської гадки, але по-при все це я не втрачаю надії створити там ідейні течії. Я не хочу себе вихвалювати, але твердо заявляю, що ніхто так добре не знає класового поділу ангольського суспільства, як я.
Кинувши недокурок, Зіта на хвилинку замислилась, а потім під стукотню більярдних кульок, брязчання шклянок, короткі вигуки грачів та однотонні відповіді гарсонів на поклики клієнтів, арханголиця ось як поділила суцільний народ безмертних духів:
— На панства, сили і влади, що утворюють з себе дрібну буржуазію неба, — рахувати не слід. Мені не доводиться роскривати вам егоїзм, підлість і боягузство середньої класи — ви це й самі добре знаєте. Що ж до великих урядовців, міністрів і генералів — престолів, херувимів та серафимів — то ви їх теж знаєте: вони перешкоджати не стануть. Як що ми будемо дужі, то вони будуть за нами, бо ж, хоч самодержців і важко скидати, але ледве тільки вони падають — усі їхні сили звертаються проти них. Велику користь дасть робота в армії: яка б вірна вона не була, — на дотепну анархічну пропаганду вона піде завжди. Але найдужчу й найпильнішу увагу ми мусимо звернути на анголів вашої, Аркадіє, категорії — на анголів-охоронців, що живуть на землі в так великому числі. Вони стоять на найнижчому щаблі ангольської ієрархії, здебільшого незадовольнені своєю долею і до певної міри відчувають вплив ідей віку.
Вона вже нав'язала зносини з анголами-охоронцями Монмартра, Кліньянкура і Фій-дю-Кальвера. І вона вже уклала план широкої організації небесних духів на землі з метою завоювати небо.
— Щоб виконати це завдання, я оселилася у Франції. Це я зробила не тому, що мала дурну думку користуватись у республіці з ширшої свободи, ніж у монархії. Навпаки, я знала, що нема на світі країни, де б особисту свободу поважали менше, ніж у Франції. Але тутешній народ не цікавиться релігією, отже тут мені жити найспокійніше.
Вона запросила Аркадія докласти й своїх зусиль до її роботи, і розлучилися вони лишень біля дверей до пивної, коли залізна штора з грюкотом спустилася за ними.
— Перш за все вам треба обізнатися з садівником Нектарієм, — сказала йому Зіта на останок. — Я вас колись поведу до нього.
Теофіль, що солодко спав протягом усієї їхньої розмови, став прохати свого друга зайти до нього на одну цигарку. Він живе зовсім близько звідси, на розі невеличкої вулиці Стенкерка, зразу ж за бульваром.
Аркадій побачить Бушотту; вона йому сподобається.
Вони зійшли на шостий поверх. Бушотти ще не було. На піяніно лежала роскрита коробка сардин. Червоні панчохи валялися по стільцях.
— Кімнатка невелика, але приємна, — сказав Теофіль і, визирнувши через вікно в світлу, повну огнів темряву, додав:
— Видно Святе Серце.— Я дуже, дуже радий тебе бачити, — кілька раз повторив він, кладучи Аркадієві на плече свою руку.
Потім, завівши свого колишнього товариша небесної слави до кухні, він поставив свічку, витяг з кишені ключа, одімкнув одну стінну шахву і, одсмикнувши занавіску, показав за нею пару великих білих крил.
— Бачиш, я їх сховав, — сказав він. — Лишаючись часом на самоті, я оглядаю їх і мені приємно.
І він стер хусточкою з почервонілих очей сльози.
Після кількох секунд зворушливої мовчанки, наблизивши свічку до пер, що подекуди облазили, він сумно зауважив:
— Черви їдять.
— Посип перцем, — порадив Аркадій.
— Сипав, — зітхнувши відповів ангол-музика. — Сипав перцем, камфорою, сіллю. Але ніщо не пособляє.