Перейти до вмісту

погонич

Матеріал з Вікіджерел
погонич

Пого́нич, ча, м. 1) Погонщикъ, работникъ, погоняющій воловъ при пахотѣ или у чумаковъ. Рудч. Чп. 90. От він узяв, нарвав війце і підпріг єї, а жінку поставив за погонича. Рудч. Ск. I. 180. 2) Возница. Ляснув погонич пугою, коні… потюпали і зникли з очей. К. Оп. 5.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924