Подонь (Українська Вороніжчина) в культурному житті України/Культурний рух за Центральної Ради
| ◀ Культурно-побутове становище краю перед 1917. р. | Подонь (Українська Вороніжчина) в культурному житті України Культурний рух за Центральної Ради |
Побутове та культурне становище за совіт. влади ▶ |
|
З вибухом революції 1917. року український національно-культурний рух Подоня починає швидким темпом зростати та набирати ширших організаційних форм. Вживаються заходи міцнішого звязку з українськими центрами, як Харків та Київ. Зв'язується Подоня з українським організаційним життям у м. Вороніжі, де в цей час повстає «Українська Громада» при активній участі п. п. С. Чумака, Й. Шереметинського, С. Паламаря, земляка з-під Карпат Осипа Кузьмича та ін.
Поруч з тим розгортається праця і на місцях, в самому Подоню, де центром стає, як було вже згадано, м. Острогозьк.
Не зважаючи на те, що м. Острогозьк своїм національним складом населення було майже цілковито українським містом, вишукати тут у той час національно-свідомий елемент було доволі тяжко. Проте у м. травні всеж було конкретно приступлено до праці й тут. Першим кроком було заснування Товариства «Просвіта», що на перший час складалося лише з восьми осіб. Та, не зважаючи на таку малу кількість працьовників, пощастило йому протягом літа широко розвинути свою працю. Фактично був це той перший завязок українського національного організаційного руху, з якого незабаром виросли на Подоню інші українські громадські організації. Це ж Товариство стало ініціятором Острогозької Української Ради, що відіграла поважну ролю в цілому національному рухові Подоня цього часу. Обрано було її 25. травня на повітовому національному з'їзді, який було скликано Т-вом «Просвіта». У найтіснішому контакті з Радою Товариство «Просвіта» почало реалізувати план національно-культурної праці, намічений з'їздом. Був це план, що охоплював собою найпекучіші справи: організація просвітніх гуртків на місцях та їх зв'язок, виготовлення рефератів, організація циклю лекцій та курсів, організація видавництва, зрештою, підготовча праця організації українського шкільництва.
Широкий план вимагав і відповідних сил. Їх бракувало. Тому погляд звертався до більших центрів України — Харкова і Києва. Та надії ці були марні. Правда, час-від-часу появлялися на Подоню, і зокрема в м. Острогозьку, представники цих центрів. Промовляли десь на якомусь засіданні міської Управи чи на якомусь з'їзді, при чому на власноруч, без жадного зв'язку й порозуміння з місцевими організаціями й… зникали невідомо куди, так же несподівано, як і появлялися. А тим часом не красні промови й пописування, а вперта і органічна праця пред'являла свої вимоги і права. І їх виконували, скільки було на те сил і можливости, місцеві люди, скупчені в місцевих організаціях і впершу чергу Т-во «Про-світа». Праця та незабаром притягнула свіжі сили з інших повітів Подоня. Не можна на цьому місці оминути згадкою хоч би таких невтомних працьовників на національно-культурному і громадському полі тих днів, як п. п. Гарбузівна, Петрушенко, В. Панібрат та ін., що прийшли на допомогу.
Перед Товариством «Просвіта» й Радою лежав тепер шлях інтензивної організаційної праці. З метою більшої продуктивности вирішено було нав'язати тісніші звязки з Управою Острогозького Земства, голова якої п. Пасек поставився дуже прихильно до співпраці, йдучи у всьому назустріч і, зокрема, давши можливість широкого використання земської поштової станиці. Крім того — вже на першій сесії надзвичайного зібрання Земства Управа дала місце рефератам, що їх було подано представниками Т-ва «Просвіта» та Української Ради. Реферати ці були зустрінуті радниками з великим зацікавленням та викликали гарячі дебати з незначною групою російської інтеліґенції, на чолі якої стояв місцевий учитель Панов. Речники цієї групи доводили безосновність пропаґанди українського руху в цьому краї та шкідливість її, що загрожує революції викликом національної ворожнечі серед населення. З відповіддю виступили поруч з референтами, серед яких був і один з членів Управи Земства, також кілька радників-селян. Одну з найгарячіших промов було виголошено радником селянином Ф. Розбиваючи доводи учителя Панова, звернувся він до зібрання з палким закликом, не гаючись, розпочинати народню справу, а то в першу чергу справу української школи, засновувати на місцях Товариства «Просвіта» та пам'ятати, що, мовляв, ми «хохли», як вони нас звикли звати, є дітьми одного великого українського народу.
Виступи ці, а особливо щойно згаданий виступ п. Ф., сильно підірвали апльомб, з яким було з'явилася групка захисників російських інтересів. Вони пробудили зацікавлення й почуття національної гідности, що жевріло ще у грудях багатьох. Вони дали ґрунт завзяттю в праці, що широко розвинулася в цілому повіті, захоплюючи собою й повіти сусідні.
Вислідом тієї праці була організація курсів українознавства в м. Острогозьку, переведення циклю лекцій на місцях, організація низки просвітніх гуртків та видавництва Товариства «Просвіта». Курси дали змогу тісніше зв'язатися з де-ким з тих, що їх відвідували (було всього на них 17 осіб) та втягти їх до праці організації просвітніх гуртків.
Видавнича справа почалася виданням Товариством «Просвітою» двох брошур А. Пуховського: «Наше рідне» і «До праці!», де в популярній формі було подано огляд Острогожчини і Подоня в цілому, становище та потреби українського народу й шляхи до здобуття своїх прав. Крім цих брошур, що розійшлися протягом ближчих місяців шляхом продажу їх на місцях — на торгах, в гуртках, під час лекцій, зібрань, на вічах тощо, на початку грудня те ж Товариство видало ще одну книжечку А. Ж. п. н. «Наше свято», в якій подано було перебіг сесії Земського Зібрання та Селянського З'їзду (в ньому взяли участь і представники повітів Валуйського та Богучарського) Острогожчини, якими було винесено постанови про визнання влади Центральної Ради та приєднання до Української Народньої Республіки.[1]
Одночасно з розпочатою видавничою працею Острогозькою «Просвітою», у м. Вороніжі провадила видавничу працю Українська Громада, що складалася з уроженців Подоня й мала своїм завданням іти на допомогу національному рухові на місцях. Крім кількох брошур, які були нею видані, як напр., «Життєпис Т. Шевченка» (Ю. Чайківського), збірника українських пісень тощо Українська Громада вже в літі приступила до видання часопису п. н. «Праця та Воля»[2] що відбивав на своїх сторінках життя й настрої Подоня, давав місце творам місцевих поетів тощо та в поважній кількости розходився на Подоню. Взагалі, треба зазначити, що як українська книжка, так українська газета на Подоню в цей час мали своїх читачів. Крім «Праці та Волі» в багатьох місцях можна було подибати «Рідне Слово» (Харків) та навіть «Нову Раду», не зважаючи на те, що реґулярна доставка цієї газети була в той час дуже обтяжна.
Зрештою, чимало уваги було присвячено справі української мови в школах. На чолі цієї справи стояв член Управи Острогозького Земства В. Чоба. Перехід у навчанні на українську мову з осени зустрічався з численними перешкодами, а в першу чергу — за браком відповідних учительських сил та підручників. Проте початок було вже зроблено в надії й з певністю, що ступнево розвинеться він в ширшу мережу українських шкіл, яка охопить собою ціле Подоня. Та не так склалося…
Чим далі, тим все з більшою силою зростав протиукраїнський рух на Подоню. Об'єднав він у собі всі російські сили від правіших реакційних до комуністів включно. В українській справі Подоня на цей час знайшли вони спільну і дружню мову. Та незабаром захисниками російських інтересів на цих землях все виразніше стали виступати комуністи поки не перебрали до своїх рук повну монополію безоглядної боротьби з українським сепаратизмом і захисту російських державних інтересів.
——————