Подорож довкола землї в 80 днях/VIII
| ◀ VII. Знов один доказ більше, що в справах полїцийних паспорти не приносять нїякої користи | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. VIII. Паспарту говорить більше як треба |
IX. Щаслива подорож Пилипа Фоґа Червоним і Індийским морем ▶ |
|
Фікс дігнав за кілька хвиль над берегом Паспартута, що туди шляв ся і приглядав ся всему, бо він був тої гадки, що він не обовязаний, нїчого не видїти.
— Ну що, товаришу, чи ваш паспорт візований? — спитав єго Фікс.
— А то ви, — закликав Француз, — дякую красно. Ми полагодили свої справи.
— Тепер оглядаєте місто?
— Так, але ми їдемо так скоро, що менї все те видає ся, як в снї. На пр. ми тепер в Суезї?
— В Суезї.
— В Єгиптї?
— Очевидно, в Єгиптї.
— І в Африцї?
— В Африцї.
— В Африцї! — повторив Паспарту. — Менї не хоче ся вірити. Прошу вас, я гадав, що ми не поїдемо дальше як до Парижа, тимчасом я бачив се славне місто всего від семої години і двацять мінут до години осьмої мінут сорок і то лиш крізь шиби повозки підчас зливного дощу! Се менї цїлком не подобало ся. Я був би так радо пішов на кладовище Пер-ля-шез, або до цирку на елїзейскім поли!
— То ви дуже спішите ся? — запитав аґент.
— Я нї, але мій пан. Ага, я мушу купити паньчохи і сорочки. Ми виїхали без куфра, лише з торбою.— Я заведу вас до базару, там дістанете все, чого вам треба.
— Ви, пане, дїйстно дуже кречні…, — відповів Паспарту.
І оба пішли разом. Паспарту балакав без упину.
— Передовсїм мушу уважати, щоби не запізнитись на корабель!
— Маєте час, — сказав Фікс, — тепер лише дванацята.
Паспарту витягнув свій годинник.
— Дванацята година? Се не може бути, тепер лише девята і пятьдесять дві мінути.
— Ваш годинник спізняє ся, — сказав Фікс.
— Мій годинник, стара памятка по моїм прадїдї? Він не помиляє ся навіть пять мінут на рік. Се правдивий хронометер!
— А! я вже знаю, що єсть. Ваш годинник накручений ще після лондоньского часу, отже дві години пізнїйше від суезкого. Ви мусите ваш годинник накручувати після часу кождого краю.
— Я мав би свій годинник накручувати після иньшого часу, — закликав Паспарту, — нїколи!
— Ну, то він не згодить ся з сонцем.
— Тим гірше для сонця, то оно зле іде. — І при тих словах сховав Паспарту свій годинник з гордостю до кишенї.
По хвили сказав Фікс:
— Отже ви виїхали нагле з Лондона?
— Очевидно. Минувшої середи прийшов пан Фоґ вже о осьмій годинї з клюбу, — того нїколи у него не бувало, — а вже три чверти години потім були ми в дорозї.
— Кудиж він їде?— Все наперед, довкола цїлої землї.
— Довкола землї?
— Довкола землї. І то має єї об'їхати за вісїмдесять днїв. Він каже, що заложив ся, але між нами сказавши, я в те не вірю. Се була би дурниця. В тім мусить бути щось иньшого.
— Сей пан Фоґ мусить бути ориґінал.
— А вжеж!
— Чи він богатий?
— Певно, він же везе і з собою великі гроші; самі нові банкноти! І не скупить ся в дорозї, от на пр. машинїстови „Монґолїї“ обіцяв велику нагороду, єсли приїдемо до Бомбаю перед назначеним часом.
— А ви знаєте від давна вашого пана?
— Я? — відповів Паспарту, — я вступив до него в службу саме в день нашого від'їзду з Лондона.
Легко порозуміти, який вплив мусїли мати ті відповіди на аґента вже й так розцїкавленого і розгорячкованого.
Той наглий виїзд з Лондона зараз по крадїжи, ті великі гроші, що Фоґ віз з собою, той поспіх, щоби дістати ся в далекі краї, покривка дурного закладу — все те збільшало, й мусїло збільшати підозрінє Фікса.
Він дав Французови ще більше говорити і прийшов до пересьвідченя, що сей чоловічище не знав цїлковито свого пана, що Фоґ жив в Лондонї самітно, що єго вважали богачем, не знаючи звідки він має гроші, що се скритий чоловік і т. ин. Однако міг Фікс також впевнитись, що Пилип Фоґ не висїдає з корабля в Суезї і що дїйсно їде до Бомбаю.
— Далеко до Бомбаю? — запитав Паспарту.
— Дуже далеко, — відповів аґент. — Треба ще з десять днїв морем їхати.— А деж лежить той Бомбай?
— В Індиях.
— В Азиї?
— Очевидно.
— До чорта! я хотїв сказати… се мене троха непокоїть… Моя закрутка!
— Яка закрутка?
— Ну, та ґазова закрутка. Я забув єї скрутити і тепер горить ґаз на мій кошт. Отже я вирахував, що за 24 годин мушу платити по два шилїнґи то зн. 6 пенсів більше, як заробляю. Тепер же, єсли подорож перетягне ся, то…
Але Фікс, здаєть ся, не розумів сего. Він вже й не слухав, а укладав собі свій плян. Француз дійшов з ним до базару. Фікс показав єму, де має купувати, пригадав, щоби не запізнив ся на „Монґолїю“ і пішов чим скорше знов до бюра консуляту.
Впевнивши ся в підозріню, відзискав Фікс знов цїлу свою холоднокровність.
— Пане консуле, я вже певний. Се той самий чоловік. Хоче уходити за дивака, що за вісїмдесять днїв об'їзджає землю.
— Єсли так, — відповів консуль, — то се злодїй; хоче вернути до Лондона і пошити в дурнї всїх полїцаїв на обох півкулях.
— То ще покаже ся, — сказав Фікс.
— Але ви не милите ся? — запитав консуль ще раз.
— Нї.
— Длячогож сей злодїй упирав ся, щоби констатувати візою єго присутність в Суезї.
— Длячого?.. Сего не можу пояснити, але послухайте мене.Тут розповів Фікс все, що вивідав ся від Фоґового служачого.
— Дїйсно, — сказав консуль, — все промавляє против сего чоловіка. Щож ви зробите?
— Передовсїм вишлю телєґраму до Лондона і буду конче жадати, щоби менї прислали до Бомбаю наказ увязненя; відтак всяду на „Монґолїю“ і поїду зі злодїєм до Індий, а там, на анґлїйскій земли, приступлю до него з приказом арештованя і дуже ввічливо попрошу єго з собою.
Оповівши про свої наміри, попращав ся аґент з консулем і пішов до уряду телєґрафічного. Звідси вислав до директора полїциї в Лондонї звістну вже нам телєґраму.
Чверть години пізнїйше стояв Фікс з легким клунком в руцї і добре заосмотрений грішми, на покладї „Монґолїї“, а необавки плив вже скорий корабель повною парою по филях Червоного моря.