Подорож довкола землї в 80 днях/XXVIII

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Подорож довкола землї в 80 днях (1895
Юлїй Верне, переклад — А. Б.
XXVIII. Паспарту не міг вибороти послуху для розумного голосу
Видання: Львів: накладом Руського товариства педагогічного, 1895.
XXVIII.
 
Паспарту не міг вибороти послуху для розумного голосу.
 

Поїзд поминувши столицю Солоного озера і стацию Оґден, біг з годину на північ аж до ріки Ткацкої, уїхавши з Сан Франціска яких 900 миль. Від сего місця звернула ся дорога знов на всхід півперек головного хребта гір Весеч. На сїй части шляху між горами Весеч і Скалистими, мусїли американьскі инжинєри поборювати величезні перепони. Длятого й кошти, які держава виложила на побудованє сеї зелїзницї, виносили в сїм місци по 48.000 долярів на милю, між тим як на долах коштувала миля дороги лише 16.000 долярів. Але, як вже було сказано, не хотїли інжинєри бороти ся з природою, они лише обходили всї перепони і на цїлім тім шляху єсть лише один тунель, довгий на 14.000 стіп.

Власне коло Солоного озера лежить найвисша точка шляху. Від сего місця іде зелїзниця довженною кривулею в долину потока Крік, звідки знов іде під гору аж до водного дїлу між Антлянтийским а Тихим Океаном. В сїй гірскій околици було дуже богато гірских потоків; треба було переїхати ріки Мюдді, Ґрін і иньші. Паспарту був тим більше нетерпеливий, чим близше було до цїли; але Фікс хотїв би був, щоби вже раз видістати ся з сеї околиці; він заєдно побоював ся спізненя або якого нещастя і рад би був ще більше як сам Фоґ, дістати ся чим скорше на анґлїйску землю!

О десятій годинї вечером задержав ся поїзд при стациї Форт-Бріджер, виїхав з неї по кількох хвилях і двайцять миль дальше приїхав на територию держави Вайомінґ, — давної Дакоти, — здовж цїлої долини ріки Крік, звідки пливе часть вод до великого Кольорада.

На другий день, дня 7 грудня, задержано ся чверть години при стациї Ґрін-Рівер. В ночи упало богато снїгу, але що він був змішаний з дощем і вже до половини стаяв, то й не міг спинити їзди. Помимо того занепокоїв ся Паспарту сею непогодою, бо єслиб так упало більше снїгу то дорога була би безусловно перервана.

— І що мій пан гадав собі, — говорив до себе Паспарту, — що він пустив ся в дорогу серед зими! Таж в лїтї був би виграв заклад о много певнїйше.

Але рівночасно, коли вірний слуга журив ся непогодою і студению, занепокоїла ся сильно панї Ауда з иньшої причини.

Іменно вийшло з поїзду кількох подорожних і проходжували ся по перонї двірця Ґрін-Рівер, заки не від'їде поїзд. Молода жінка поглянула кріз вікно і пізнала між тими подорожними полковника Стемпа Проктора, сего Американця, що так нечемно обійшов ся з Пилипом Фоґом в часї мітінґу в Сан Франціско. Панї Ауда, боячи ся щоби єї не пізнано, відхилила ся скоро від вікна.

Ся обставина дуже сильно занепокоїла молоду женщину. Она привязала ся до чоловіка, що хоч і як був зимний, то однако давав їй що дня пізнати, що она єго обходить. Так само й она почувала до него більше щось як вдячність, хоч доси ще не роздумувала над тим яке се було чувство. Длятого то й забилось їй серце, коли пізнала сего неотесу полковника, з котрим пан Фоґ скорше чи пізнїйше хотїв почислити ся. Очевидно, що полковник Проктор лише случайно попав ся до сего поїзду, однако він тут був і длятого треба було за всяку цїну старати ся не допустити до єго стрічи з Пилипом Фоґом.

Скоро лише поїзд рушив, а пан Фоґ заспав, скористала панї Ауда з тої хвилї і повідомила Фікса і Паспартута о тім, що бачила.

— Сей Проктор єсть в поїздї? — відозвав ся Фікс. — О, то будьте спокійні, панї, заки він зійде ся з паном Фоґом, то буде мати зі мною до дїла! Менї-ж здає ся, що він мене таки найбільше обидив.

— А до того — додав Паспарту, — і я до него причіплю ся, хоч він і полковник!

— Пане Фікс, — відповіла міс Ауда, — пан Фоґ не дозволить нїкому обставати за собою. Він, як сам сказав, готовий вернути назад до Америки і глядати свого противника. Отже єсли побачить тепер полковника Проктора, то ми не здужаємо спинити єго, щоби він не зажадав сатисфакциї, а се може потягнути за собою грізні наслїдки. Тому найлїпше буде єсли він єго не побачить.

— То правда, їх стріча могла би все попсувати. Чи пан Фоґ побідив би, чи нї, то все міг би бути задержений, а…

— А о се й розходить ся членам клюбу реформи, — докинув Паспарту. — За чотири днї будемо в Новім Йорцї! Отже єсли в тих чотирох днях не буде мій пан виходити з ваґона, то єсть надїя, що не стрітить ся з тим проклятим Американцем. Але ми вже зуміємо задержати єго…

Розмову перервано. Пан Фоґ пробудив ся і поглянув крізь заснїжене вікно на поле. Між тим Паспарту спитав аґента придавленим голосом, так що нї Фоґ нї міс. Ауда сего не чули:

— Чи ви дїйстно готові бити ся за него?

— Я все зроблю, щоби лише довезти єго живого до Европи! — відповів Фікс коротко і рішучо.

Паспартута перейшов мороз, але єго віра в свого пана перемогла і він успокоїв ся.

Але чи було таке средство, щоби задержати пана Фоґа в ваґоні і не допустити до стрічи з Проктором? Вправдї се не було так тяжко, бо джентельмен був собі спокійний чоловік, а до того не цікавий. Однако треба було щось найти і Фікс, подумавши хвильку, відозвав ся до пана Фоґа:

— Які-ж то довгі і нудні ті години в ваґонї!

— Дїйстно, — відповів пан Фоґ, — але они минають.

— На кораблях — говорив дальше аґент — грали ви звичайно віста, правда?

— Так; — сказав пан Фоґ, — я гравби й тут, але се вже було би тяжко. Не маю ні карт, ні партнерів.

— О! єсли о се розходить ся, — засьміяв ся Фікс, — то дурниця. Карти купимо тут в ваґонї, таж в американьских возах всего дістане, а що до партнерів, то може панї…

— Очевидно, пане Фікс, — відозвала ся живо молода жінка, — я граю віста. Се-ж належить до анґлїйского вихованя.

— А я, — говорив дальше Фікс, — можу похвалити ся, що навіть добре граю. Ну, то нас троє може грати…

— Як хочете, пане, — відповів Пилип Фоґ, котрого впрочім і тїшило се, що міг грати свого улюбленого віста навіть в ваґонї.

Висланий Паспарту, виглядїв зелїзничого послугача і незабаром принїс дві повні талїї карт, марки і маленький, зеленим сукном обитий столик до гри. Нїчого не бракувало і наші подорожні засїли зараз до віста. Панї Ауда розуміла ся на вістї досить добре, так що навіть строгий під тим взглядом Пилип Фоґ кілька разів єї похвалив, а Фікс показав ся правдивим майстром в грі і майже в нїчім не уступав Пилипови Фоґови.

— Тепер — сказав до себе Паспарту — добре єго тримаємо!

О одинайцятій годинї перед полуднем був поїзд на найвисшім місци водного дїлу між обома океанами, в провалї Бріджер, 7524 стіп над поверхнею моря. Ще треба було переїхати яких 200 миль, щоби дістати ся на розлогі, аж до Атлянтийского океана сягаючі рівнини, незвичайно пригідні для будови зелїзниць.

Вже показували ся перші жерела рік, що спливають до Атлянтийского океана, побічні ріки і допливи горішної Плятте-Рівер. На цїлім північнім і всхіднім овидї здіймав ся величезним півколесом середний вал північної части Скелистих гір з верхом Пік-Лєрамі. Між тим кривим гірским хребтом а зелїзницею розложили ся величезні долини, поперерізувані многоводними ріками. По правій руцї дороги здіймали ся перші узгіря головного ланцуха, що простяг ся на полудне аж до жерел Арканзаса, одної з великих побічних рік Міссурі.

О пів до першої минули подорожні Форт Геллєк, що панує над цїлою околицею. За кілька годин можна було переїхати Скелисті гори і була надїя, що поїздови не приключить ся вже нїяка небезпечна пригода в тій непевній околици. Снїг перестав падати і настала погода, хоч суха та зимна. Птицї виполошені машиною поутїкали а й медведїв, вовків та нїяких иньших зьвірят не можна було добачити на тій рівній, обширій пустини.

По добрім снїданю в ваґонї засїв пан Фоґ і єго товариші на ново до віста, що, як здавалось, тягнув ся в безконечність. Нараз роздав ся острий свист льокомотиви і поїзд задержав ся.

Паспарту виставив голову крізь вікно, але не міг нїчого замітити, що здержало би поїзд. Стациї також не було.

Панї Ауда і Фікс побоювали ся спершу, що пан Фоґ схоче може висїсти, але джентельмен, занятий вістом, сказав лише до служачого:

— Подивіть ся, що там такого дїє ся?

Паспарту вискочив з воза. Около сорок подорожних вийшло також з ваґонів, а між ними полковник Проктор.

Поїзд задержав ся перед червоною таблицею, що стояла посеред дороги. Машинїст і кондуктор вилїзли з ваґонів і живо про щось говорили з одним будником, котрого начальник стациї Мідісін-Бов вислав напротив поїзду. Кількох подорожних приступило до них і вмішало ся в розмову. Між ними був також згаданий полковник Проктор, що визначував ся своїми приказуючими рухами і голосною мовою.

Приступивши близше до розмовляючих, почув Паспарту, як будник говорив:

— Нї! Неможливо переїхати. Міст на Мідісін-Бов ушкоджений і не удержить вже тягару поїзду.

Згаданий міст находив ся о милю від місця, де задержав ся поїзд і лежав над гірскою рікою. Після оповіданя будника, пукло кілька вязань в пряслї і длятого не можна було відважити ся на їзду.

В оповіданю будника не було нїякої пересади, тим більше, єсли зважить ся, що Американець хиба тодї осторожний, коли вже треба би бути божевільним, щоби не бачити небезпечности.

Паспарту не сьмів доносити о сїм свому панови і стояв як статуя та слухав розмови з найбільшим гнївом.

— Ей! — крикнув полковник Проктор — чейже не будемо стреміти тут в снїгу!

— Пане полковнику, — відповів кондуктор, — зі стациї зателєґрафовано до Омаги по осібний поїзд, але менї не здає ся, щоби він прийшов до Медісін-Бов перед шестою годиною.

— Перед шестою? — крикнув Паспарту.

— Очевидно, — відповів кондуктор. — Впрочім і ми потребуємо тілько часу, щоби зайти пішки до стациї.

— Атже стация віддалена лише милю, — відозвав ся якийсь подорожний.

— Так, лише милю, але від другої сторони ріки.

— А не можна би переправити ся яким човном через ріку? — спитав полковник.

— Неможливо. Се гірска, рвуча ріка, а тепер по дощи прибула вода. Впрочім щоби найти догідний переїзд, мусїли-б ми піти ще яких десять миль на північ.

Полковник кинув цїлу копу проклонів на зелїзничу дирекцию і кондуктора а розлючений Паспарту трохи що не став єму вторувати. Тут вже була перешкода, котру не могли усунути і всї банкноти єго пана.

Невдоволенє між подорожними було загальне, бо крім страти часу мусїли ще іти пішки пятнайцять миль снїгами. Супротив того не диво, що повстав крик і наріканя, котрі були би мусїли звернути увагу Пилипа Фоґа, єсли-б він не був цїлковито занятий своїм вістом.

Однако Паспарту мусїв тепер свого пана повідомити о всїм і він ішов вже, опустивши голову до ваґона, коли машинїст — правдивий Єнкі, назвищем Форстер — задержав ся коло машини і сказав:

— Панове, може ще найде ся спосіб переїхати.

— Через міст? — запитав один подорожний.

— Нашим поїздом? — питав полковник.

— Нашим поїздом.

Паспарту задержав ся і слухав з великою увагою.

— Але міст може завалити ся! — відозвав ся кондуктор.

— Все одно, — відповів Форстер. — Я гадаю, що єсли би поїзд їхав з найбільшою скоростию, то можна би через міст переїхати.

— До чорта! — сказав Паспарту.

Але одна часть подорожних пристала зараз на предложенє машинїста, особливо полковник Проктор був ним дуже вдоволений. Вкінци згодили ся з Форстером.

— Можна закладати ся о пятьдесять против сто, що ми переїдемо, — сказав один подорожний.

— Шістьдесять, — крикнув другий.

— Вісїмдесять!… Девятьдесять против сто!

Паспарту остовпів і хоч він готовий був пристати на який небудь спосіб, щоби лише дістати ся на другий бік ріки Мідісін, то однако се предложенє видалось єму вже аж надто „американьским“.

— Впрочім, — погадав собі — се проста річ порозуміти, що в тім случаю мусить стати ся, а сї люди і не думають про те!

— Пане, — відозвавсь він до одного з подорожних, — менї здає ся, що проєкт, який подає машинїст трохи за сьмілий, але…

— Ставлю вісїмдесять на сто, — відповів подорожний і відвернув ся.

— Я знаю, — відповів Паспарту і обернув ся до якогось другого джентельмена, — але проста розвага…

— Яка розвага? тут розвага нї на що не придасть ся, — сказав Американець, здвигнувши плечима, — атже машинїст впевнив нас, що переїдемо!

— Ну, — добре, — говорив Паспарту, — нехай і так, що переїдемо, але чи не було би обережнїйше…

— Що? обережнїйше? — крикнув полковник Проктор, котрого се слово незвичайно розгнївало. — Говорять же вам; з найбільшою скоростию!

— Знаю… розумію… — повтаряв роздразнений Паспарту, що не давали єму докінчити, — але оно було би, коли вже не обережнїйше, єсли вам се слово не подобає ся, то бодай о много природнїйше…

— Хто? як? що? — відозвались нараз голоси з усїх боків. — Що той хоче з якимсь своїм: природнїйше?

Ті крики так збили Паспартута з пантелику, що бідний Французище не знав вже до кого має говорити.

— Боїте ся? — запитав єго полковник Проктор.

— Щоб я бояв ся! — крикнув Паспарту. — Ну, про мене! Я їм покажу, що Француз може так само по американьски робити як і они.

— Всїдати, всїдати! — накликував кондуктор.

— Так, всїдати — повторив Паспарту — до ваґонів і то зараз! Але я все при тім стою, що се було би о много природнїйше, єсли би подорожні перейшли насамперед пішки через міст, а поїзд щоби опісля їхав!…

Але сеї розумної замітки нїхто вже не слухав і певне що нїхто не був би єї признав розумною.

Подорожні знов повсїдали, а Паспарту всунув ся в свій кутик, не сказавши й слова про се, що стало ся. Пан Фоґ грав безнастанно з своїми партнерами віста.

Льокомотива сильно засвистала. Машинїст цофнув насамперед поїзд о милю назад, так як той, що хоче розбігти ся до скоку. Відтак засвистала машина вдруге і поїзд рушив наперед; спершу поволи, потім з кождою хвилею скорше, так що по кідькох мінутах поїзд не біг вже по шинах а, так сказати-б, летїв у воздусї. Кождий, що звернув на се увагу, мусїв прийти до пересьвідченя, що шини не чули вже нїякого тягару. Машина, здавало ся, ірзала, колеса обертали ся по сорок разів на секунду, оси, хоч були добре олїєм помащені, курили ся, поїзд гнав зі скоростию 100 миль на годину.

Але штука удала ся! Як блискавка майнув поїзд через ріку; моста нїхто й не доглянув. Можна сказати, що вози перескочили з одного берега, на другий, а машинїст доперва пять миль за стациєю зміг задержати шалений поїзд.

Однако скоро лише поїзд переїхав, запав ся знищений міст з ломотом в розбурхані филї Мідісін-Бову.