Поезії/Грайворін-песиміст

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Поезії
Майк Йогансен
Грайворін-песиміст
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Грайворін-песиміст

 Понад верхів’ям голим,
 наче чорний край борін,
 Летів самітний
 з поля
 грайворін.
 Був
 лютий
 місяць,
 Дико кракав він,
 бо пролітав,
 Де люди
 місять
 плугом
 бруд,
 у чорну далечінь
 Він дико кракав,
 пролітаючи гіллям,
 Гілля стирчало
 з гір
 і витикалося
 із ям,
 кололо хмари
 — вир
 крутився
 хмар,
 Звивавсь
 від болю
 і за обрії тікав.
 І далі він летів,
 і дико кракав він—
 Понад верхів’ям
 одинокий грайворін.
 Один, як око,
 над незліченим гіллям,
 Що лізло з гір
 і плазувало з ям.
 Він дико кракав
 й далі він летів
 Степами понад кураєм,
 що вітер пригинав долів.
 Один, як око,
 і горів,
 дивився він
 За гір
 краї,
 де хилитавсь туман,
 Де алтагир
 виходить
 на лиман.
 І от одкрилося:
 кривий, мов сагайдак,
 Синій між гір
 улився Таршанак
 У алтагир,
 де, як сокира-саксаган,
 Сталлю й саєтою
 без краю ліг
 лиман.
 О тепле море,
 о бажаний океан!
 І крила
 грайворін
 простерті
 склав,
 І в хвилі
 піняві
 в обійми
 смерті
 пав.