Поезії/Революція
| ◀ Дві тисячі літ | Поезії Комуна Революція |
Комуна ▶ |
|
РЕВОЛЮЦІЯ
Підвівся руба
З чотирьох ніг на дві,
І вогонь з запаленого блискавкою дуба,
Узявши у кострубаті руки,
Повстав проти Зевса,
То перша була
На землі
Після незчисленних ночей
Революція.
Зазяблі раби
Убили своїх центуріонів
І сунули з полум'ям і димом,
Як люта імла,
В дикій розпуці
на Рим,
То ще раз
Після мільйонів, іще раз
Була
Революція.
Від димних домен,
Із рудень, урубаних в ґрунт,
На хмарні гори
З громом
Вийшов робочий гурт
І за погаслі очі сухітних дітей,
За панські ночі селянських жінок,
За проституток,
За віковічні муки,
За тисячолітній стогін
Уразив пана у серце,
То в перший
Після мільйонів разів,
Знову у перший
І в передостанній раз
Була
Революція.
Й сумирного вечора
З верхів'я
Гірних гаїв,
Як всесвітові струни,
Люди линуть далеко
За обрій землі,
Аби в гармонії миру,
Як меч,
Мов лелека,
Осягти, захопити ще одну
невторовану путь,
Коли на землі Комуна —
Один величний ірій —
І лише смерть,
Як і рані,
Жертиме гірших і ліпших,
Останній тиран
В океані Комуни…
І ще раз, ізнову
У цвинтарях книгозбірень,
У поемах забутих поетів,
У якійсь старовинній Леніна й Маркса науці
Розкопають люди
Одне напівзмерле забуте слово.
І слово це буде:
Революція.
1925