|
ЧАВУН
I
Димніші домни в присмерку палючім,
Доми дивніші на горі вечірній,
І кавпери стоять, мов капітани.
Над естокадами, зіпершись на обручі
Повітродувних труб і в рупори покірні
Скликають газ:
Цео!
Цео!
Цео!
Це образи, це одгуки, це од світання
Веде завод за води неминучі,
За дюни шлакові, де домни-дромадери
Бредуть крізь ночі, крізь кошмари мідні
В неімовірним сном загружені печери.
II
І раптом свист несамовитий:
В смертельнім цеху труби клепані
тремтять — реве залізо,
Рве хуґа фурми,
Сопла дико виють,
Гудуть залізні ферми естокад,
І на пісочок у дитячі форми
Кошмарний хобот обережно лізе.
То молочком чавунним напуває
Спітніла домна свої любі діти,
Сопе й парує
Черево таємне
Ще повне плоду, і не спочиває
Бездомна мати ще дітей родити.
|
