Дайте мені гуркотіння
Фабричних верстатів,
Коминів, щоби ясність небесних шат
Чорним димом заслати
І щоб тишу можна було пронизати
Пронизливим гудінням.
Вулиці, занадто ви тихі собою!
Занадто, бульвари, ви повні спокою
І видаєтесь монотонними:
Треба б вас кров'ю, прапорами червоними
Буйно і враз розквітчати!
Треба вас вщерть залляти
Скаженою, шаленою, бентежною юрбою,
Заповнити стрілами, грюканням, дзвонами,
Кинуть вас у пекло вуличного бою!
Що, королівський замок відбудувати?
Ще казематів вам мало?
— Знищити все, із землею зрівняти,
Де колись нога королівська ступала!
Так заберіть же мене від цієї тиші,
Від цього так нікчемно створеного раю,
Де ви живете, мов бездумні ситі миші,
І де я від нудьги конаю.
Гуркоту, брязкоту, стрілів та дзвону мені,
Вибухів грізних, щоб знести ці нори понурі!
Бо більше не можу, не можу вже без борні
І не можу без бурі!
Краків, 1919
