На сполох
Насувається знов лихоліття.
Тиняються зажурені, горілиць
Стежать, чи немає на небі жаданого лахміття.
Та, ніби криця,
Безхмарна жорстока блакить.
Не чувати вимріяної вогкості,
Не наближається злива:
Ніби хто природу роззлостив —
Не вгамовує застигло-впертого гніва.
Не врятували хресні ходи
(Та вже ніхто й не вірить),
І мучить думка: чи що вродить,
Чи так усе й згорить?..
*
Знову чути над Волгою остогидлого стогону,
Знов просякла слізьми аж до дна.
Не спинити жалібного дзвону.
І суне за труною труна.
Ех, позбулися панщини-барщини,
Вільні засіяли на червонім світанні!
…Погоріло у Саратовщині, не вродило у Самарщині,
Прахом пішло у Казані…
Захопило землі завжди врожайні —
Навіть в Уфі! Навіть на Уралі!
— Світ за очі, — втекти у шляхи безкрайні,
Від землі зрадливої, — далі!
Та куди втечеш! Невже у Вологдү?
Та чи краще здиблеш, — хто знає?
… І женеться ненажерна примара голоду.
І підстьобує, і підганяє.
На Вкраїну! Остання надія:
Хоч там перебутись до нового.
І, ніби журавлі у вирій,
Розтягнули підводами дорогу.
*
Нелегко і на Вкраїні:
Знищені місця найбільше хлібні;
На сонцеві краї — загрозливі тіні, —
Погоріло чи не все на півдні.
Та пощастило, вродило на Правобережжі:
— Слухайте ж, відчуйте, незаможні!
У дні, коли горе всенародне безмежне,
Хай на поміч зголоситься кожний!
Бийте у дзвони на сполох! Скликайте громади!
Відгукнися, все чесне й путяще,
Не дайте загинути Владі —
Кров'ю вашою зміцненій Владі Трудящих!
Пам'ятайте, вас не раз рятували
Від навал грабіжницько-хижих.
Так невже б ви спокійно чекали,
Доки голод захисників ваших винище?
Розумійте, єдиною долею сполучені
Всі країни під Червоними Зорями:
Так невже братам своїм змученим
Не подали б ви руку в горі?
Тямте, північних братів допомога
Вам не раз іще буде потрібна, — чуєте!
Так невже від найлютшого ворога,
Від голоду, ви їх не врятуєте?
*
А як всі ми зіллємось до лав непорушних,
Всі трудящі, від краю до краю, —
Хай ще будуть роки зсушені —
Не злякаємося неврожаю.
На борню з вередливою натурою:
Під сніги — всю землю заоремо,
Розвіємо засхлість грізнотворчою бурею,
А як бог — ми й бога переборемо!
Переборемо працею. Переборемо м'язами.
Переборемо волею до нових перемог.
Перелоги розмаємо золотими оазами,
I, розбитий і знищений, — людям скориться бог.
Зором зірниць виднокруги роззоримо,
Землю заспрагнену зриймо, розоремо.
(Дощик, насич її соками-трунками!)
Заздрісні борозни знов візерунками
Злотних зірок — зорепадом — зароїмо,
Працю үтроїмо, лихо затроїмо!
— Зернятка-зірки, скрізь млу непрозору
Скрізь зазирайте, зворушуйте кору,
Паростком-променем землю зірвіть,
Колосним килимом лан взолотіть!
І забудеться гіркий і чорний,
останній голодний рік,
І безсмертний стане в гурт необорний,
Безроздільний Володар Життя — Чоловік.
Харків, 1921
|
