Поезії (Іван Кулик)/Трипілля

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Поезії
Іван Кулик
Із книги «Зелене серце» (1923)
Трипілля
Київ: Радянський письменник, 1967

Трипілля

Ті ж самі лани під Трипіллям, —
Село на зеленій долоні.
І плямами — згустками крові між зіллям —
Так густо розсипались маки червоні.

Той самий Дніпро — непокірно-широкий —
Розпластав бунтівливі лабети під гору:
Ніби це все було вчора…
А минуло вже три роки.

Три роки, як розквітчали
Зелень матову маки-троянди.
Посувалися. Вже ближче підступали.
Лютували розбещено банди.

Здавалося — беззахисний Київ:
Всі сили — далеко, на фронті…
Гей, а що ж то за стяги жевріють?
— То нові, молоді оборонці.

Хай рушницю тримають невміло,
Але випустять з рук — тільки з смертю,
Бо хіба чиє серце коли горіло
Таким вогнем саможертви.

І прийняли бій. До останнього
Загинули, як гинуть найкращі,
I чорні ями захланні
Вщерть переповнили пащі.


Розумієте, це ж частка нашого майбутнього
Загинула в борні за сучасне!
— Чи не з вашої крові, ясні, незабутні,
Розквітнули маки у полі так рясно?

Чи не кличуть болючими плямами —
Як ви — вмирати вміти?
Незабутні. Ясні. Ви з нами.
Найкращі Прийдешнього квіти.

1922