|
ПІСНЯ
Ще пісні твоєї не складено,
І складу її — кволий — не я,
Україно заспраглено-жадана,
Робітнича Вкраїно моя!
Ще пісні твоєї не створено —
Гордовитої Пісні Пісень.
Україно моя непоборена!
Крицетворно-осяйна ясень!
Не садками, ставками й тополями
І не подихом розчину піль:
Ти подолано-буйними болями
Втамувала мій спізнений біль…
Ще не все твоє жниво змолочено:
Скільки ж, скільки потрухло від бур,
Скільки ж, скільки стежок твоїх збочено
До махнів, до зелених, петлюр…
Та ні голод, ні посухи-пошесті,
Ані шашіль озвірених зрад
Не здолали твоєї хорошості,
Не сточили червлених принад!
Ти, отруйним насінням запліднена,
Годувала нероб і лакиз, —
Та в халупах, таврованих злиднями,
Ти на сталь переплавила хмиз!
Ти кервами сходила й потами…
Та гудок в майбуття закував:
Україно моя заклопотана,
Молотарко моя степова!
Не за те, що ти пишна й цяцькована,
Я так гостро тебе полюбив,
А за те, що, шматована й цькована,
Не звелась ти на кодло рабів!
Хай каліцтво потворними ранами
Де-не-де сукровичить твій брук —
Ти вкриваєшся вже Дніпрельстанами
З пропашілих бадьорістю рук!
Хай стискається спазмами хтивими
У куркульських лабетах обріз —
Ти ряснієш үся колективами
І підносиш бетон агроміст!
Хай їжачить багнетними вістрями
Світ замежний, що в кризах загруз, —
Рам'я в рам'я з радянськими сестрами
Ти незламний гартуєш союз.
Й ті, що гнили гноями та бидлами,
Мовчки гнів свій ковтали і жаль, —
Над розквітлими стегнами стиглими
Невиснаглий зберуть урожай!
Й тим, що скніли в льохах і за гратами,
Й тим, що піт віддавали на торг, —
Ти вже сплачуєш гойними ратами
Предковічний, несплачений борг!
Так ти кроками крочиш незломними
До звитяг і верхівель нових,
Ти розмірено дихаєш домнами,
Пульси кайла у жилах твоїх.
Ще ти будеш, ще будеш оспівана!
Голосистий, захоплений гурт
Ще залізними струнами-линвами
Продзвенить про буянь твоїх нурт!
І міцніші, гартовані руднями,
Стільки створять і співів, і саг,
Як ти вміла робочими буднями
Святкувати річниці звитяг!
1927
|
